Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
місто Київ
справа № 191/1814/15-ц
провадження № 61-30460св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Роздорська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру одноповерхового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач проживає у спірному житловому приміщенні разом із своєю сім`єю: донькою ОСОБА_4, зятем ОСОБА_5, онукою ОСОБА_6, чоловіком онучки ОСОБА_7 та правнуком ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сусідка позивача ОСОБА_9, яка разом зі своїм чоловіком ОСОБА_10 були власниками зазначеної квартири. Після смерті ОСОБА_9 спадкоємці із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися; при цьому, чоловік померлої ОСОБА_10 визнаний таким, що прийняв спадщину у вигляді Ѕ частини квартири шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном. Проте, ОСОБА_10 за життя не скористався своїм правом на прийняття спадщини та на отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті дружини, хоча протягом місяця фактично вступив в управління та володіння спільним майном подружжя, у тому числі, й часткою спадкодавця ОСОБА_9
У ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_10 помер, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді Ѕ частини квартири, яка належала йому на праві особистої власності та у вигляді права на спадкування за законом іншої Ѕ частини цієї квартири після смерті його дружини, спадкові права на яку він не реалізував.
10 травня 2000 року до Другої Синельниківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області звернулася рідна сестра померлого ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті її рідного брата, в якій зазначає, що погоджується прийняти Ѕ частину квартири, яка належала її братові. Позивач вважала, що про існування у складі спадкового майна спірного приміщення ОСОБА_2 знала достовірно, але з 2000 року вона жодного разу не відвідала помешкання свого брата, не підтримувала приміщення у належному технічному стані, не виконувала будь-які ремонтні роботи, протягом п`ятнадцяти років не з`являлась до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину. Така бездіяльність ОСОБА_2, на думку позивача, свідчить про те, що вона не має наміру оформляти спадкові права після смерті брата, хоча вона є законним універсальним спадковим правонаступником померлого власника спірного приміщення, до якої перейшли всі права і обов`язки спадкодавця у повному обсязі.
У вересні 2004 року позивач добросовісно заволоділа чужим майном, саме з цього часу позивач добросовісно вважала, що власники будинку відсутні, на момент подання позову продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом майже 12 років. Відсутність власників та спадкоємців підтверджується відомостями Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області у листі від 10 березня 2015 року № 71/02-14.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Роздорська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області (далі - селищна рада) проти позову заперечувала, зазначивши, що протягом десяти років селищна рада пред`являла вимогу до позивача про виселення із спірної квартири. Також, зазначала, що Ѕ частина зазначеної квартири, яка належала ОСОБА_9 та не прийнята у спадщину її чоловіком ОСОБА_10, належить селищній раді.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на квартиру одноповерхового житлового будинку, що належала померлим ОСОБА_9 та ОСОБА_10, розташованого на земельній ділянці селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 . Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що судом встановлений факт добросовісного заволодіння позивачем чужим майном, спірної квартири, позивач з 2005 року до теперішнього часу продовжує добросовісно, відкрито та безперервно володіти та користуватися цим житловим приміщенням, що підтверджено показаннями свідків та квитанціями про придбання будівельних матеріалів, при цьому, у квартирі не здійснювалися побудови та перебудови. Також, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_2 на момент розгляду справи спадкові права на спадщину, яка відкрилась після смерті її брата ОСОБА_10, не оформила, не вживала заходів щодо належного утримання спірного майна, намір володіти спірним майном судом не встановлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу селищної ради задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю, оскільки позивач весь час була обізнана про те, що спірна квартира у порядку спадкування належить ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що задоволення таких позовних вимог можливе лише за наявності необхідних умов, а саме: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Крім того, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику відмовлено.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права під час відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою селищної ради. Зазначена апеляційна скарга перебувала без руху протягом чотирьох місяців у провадженні судді Апеляційного суду Дніпропетровської області Каратаєвої Л. О., яка, не зважаючи на неусунення заявником недоліків апеляційної скарги, не вирішуючи питання поновлення процесуального строку на оскарження, відкрила апеляційне провадження. Зазначені обставини, на переконання заявника, свідчать про навмисне затягування суддею апеляційного розгляду справи, відносно якої неодноразово вирішувались питання про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарного провадження. За таких обставин заявник має обґрунтовані сумніви у неупередженості судді Каратаєвої Л. О. щодо розгляду апеляційної скарги селищної ради. Також заявник зазначає, що представник селищної ради не прибув у судове засідання до суду апеляційної інстанції, докази його належного повідомлення у матеріалах справи відсутні, як і заява про розгляд справи за його відсутності, а тому, на думку заявника, таке судове рішення підлягає скасуванню. Усупереч вимогам статті 316 ЦПК України 2004 року рішення суду апеляційної інстанції не містить обов`язкових складових, а саме: короткого змісту позовних вимог; узагальнених доводів особи, яка подає апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; назву статей, їх частин, абзаців, пунктів, підпунктів матеріального права, на підставі яких суд апеляційної інстанції вирішив спір. Заявник заперечує щодо доводів суду апеляційної інстанції, що позивач весь час була обізнана про те, що спірна квартира у порядку спадкування належить ОСОБА_2, оскільки зазначена квартира не належить відповідачу, так як вона не оформила свої спадкові права на це майно у встановленому законом порядку. ОСОБА_2 не мала намірів отримувати у власність у порядку спадкування спірну квартиру, що підтверджується тим фактом, що 10 травня 2000 року ОСОБА_2 прийшла до заявника з метою отримання компенсації за спірну квартиру та запевнила, що не буде звертатися до нотаріальних органів для отримання свідоцтва про право на спадщину на це майно. Докази, досліджені судом апеляційної інстанції, свідчать про те, що ОСОБА_2 не набула права власності на спірну квартиру у порядку спадкування і не претендувала на зазначене майно.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_11 не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_11 .
Згідно із статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження у червні 2018 року передано до Верховного Суду.
У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 квітня 1998 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9, після смерті якої відкрилась спадщина на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Другої Синельниківської державної нотаріальної контори від 03 листопада 2015 року № 01-16/994 спадкова справа після померлої ОСОБА_9 не заведена.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_10 .
За життя ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заповіти не склали.
ОСОБА_2 10 травня 2000 року подала заяву до Другої Синельниківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, відповідно до якої просила видати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається із Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 , що належало її брату ОСОБА_10 .
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року № 895 у період з 01 січня 2004 року до 28 травня 2015 року відсутня реєстрація фізичних осіб за адресою:
АДРЕСА_1 .
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, де зареєстрована та проживає, що підтверджено довідкою селищної ради від 02 березня 2015 року № 144.
Судом першої інстанції встановлений факт добросовісного заволодіння позивачем спірного майна, яким позивач з 2005 року продовжує добросовісно, відкрито та безперервно володіти та користуватися.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив про відсутність необхідних умов, на підставі яких за позивачем можливо визнати право власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Також апеляційним судом встановлено, що позивач була обізнана про те, що спірна квартира у порядку спадкування належить ОСОБА_2 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.