ПОСТАНОВА
Іменем України
12 листопада 2019 року
Київ
справа №826/27246/15
адміністративне провадження №К/9901/23825/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
секретаря судового засідання Івченка М.В.
за участю:
представника позивача - Скрипського В. Р.,
представника відповідача - Голєва Ю.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції справу №826/27246/15
за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року (прийняту в складі колегії суддів: головуючого Костюк Л.О., суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.)
І. Суть спору
1. У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), в якому просив суд:
1.1. - визнати протиправним та скасувати Наказ Головного господарського управління Національного банку України від 17.11.2015 № 492-к про звільнення ОСОБА_2 з посади провідного спеціаліста сектору систем гарантованого електропостачання відділу організації гарантованого електропостачання та електрогосподарства управління організації енергозабезпечення Головного господарського управління Національного банку України;
1.2. - зобов`язати Національний банк України поновити ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста сектору систем гарантованого електропостачання відділу організації гарантованого електропостачання та електрогосподарства управління організації енергозабезпечення Головного господарського управління Національного банку України;
1.3. - стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом;
1.4. - стягнути з Національного банку України на користь позивача моральну шкоду за незаконне звільнення у розмірі 5000 грн;
1.5. - стягнути з Національного банку України на користь позивача витрати на правову допомогу на суму 7543 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення з огляду на те, що він суперечить вимогам частини першої статті 49-2 КЗпП України, відтак, уважає, що звільнення позивача було проведено без урахування чинного законодавства, а тому призвело до порушень законних прав та інтересів позивача.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Судами попередніх інстанцій установлено, що з метою вдосконалення організаційної структури центрального апарату Національного банку України, відповідно до вимог постанови Правління НБУ від 01.12.2014 № 763 "Про внесення змін до структури Національного банку України" та наказу НБУ від 15.12.2014 № 2537-к "Про скорочення штату працівників окремих підрозділів Національного банку України" прийнято рішення про скорочення штату і чисельності працівників управління організації енергозабезпечення Головного господарського управління Національного банку України.
4. 01.12.2014 постановою Правління НБУ №763 "Про внесення змін до структури Національного банку України" постановлено пункт 3: "Виключити із структури Головного господарського управління управління кошторисного процесу та матеріально-технічного забезпечення, відділ організації утримання будівель і території та відділ адміністрування телерадіомереж управління господарського забезпечення, управління організації енергозабезпечення, управління організації капітального будівництва, відділ організації охорони праці та пожежної безпеки та відділ загального діловодства".
5. Відповідно до пункту 12 зазначеної постанови постановлено: " 1.внести зміни до штатних розписів центрального апарату та Головного господарського управління Національного банку України; 2. підготувати проект наказу про скорочення штату працівників Фінансового департаменту, Департаменту бухгалтерського обліку, Головного Господарського управління; 3. після затвердження змін до штатних розписів центрального апарату та Головного господарського управління Національного банку України, попередити працівників, які згідно з цією постановою підлягають вивільненню".
6. Згідно з п.2 п.п.3 вказаної постанови: "До департаменту забезпечення діяльності Національного банку України передано усі функції Головного господарського управління Національного банку щодо господарського забезпечення".
7. На виконання постанови Правління НБУ 15.12.2014 видано Наказ №2537-к "Про скорочення штату працівників окремих підрозділів Національного банку України", відповідно до якого наказано скоротити штат і чисельність працівників в тому числі управління організації енергозабезпечення, а також попередити працівників, які підлягають вивільненню, про їх скорочення.
8. 21.08.2015 Головне господарське управління НБУ повідомило позивача про те, що посада, яку він обіймає підлягає скороченню і попередило його про наступне вивільнення з роботи (за пунктом 1 статті 40 КЗпП України) згідно з вимогами законодавства України про працю не раніше ніж через два місяці з дня ознайомлення з цим попередженням.
9. У подальшому, на підставі зазначеного попередження про вивільнення наказом Головного господарського управління НБУ від 17.11.2015 №492-к "Про звільнення ОСОБА_2 " ОСОБА_2, провідного спеціаліста сектору систем гарантованого електропостачання відділу організації гарантованого електропостачання та електрогосподарства управління організації енергозабезпечення звільнено з роботи у зв`язку з скороченням чисельності штату працівників.
10. Уважаючи, наказ Головного господарського управління НБУ від 17.11.2015 №492-к "Про звільнення ОСОБА_2 " таким, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 01.06.2017 адміністративний позов задовольнив частково.
12. Визнав протиправним та скасував Наказ Головного господарського управління НБУ від 17.11.2015 №492-к про звільнення позивача з посади провідного спеціаліста сектору систем гарантованого електропостачання відділу організації гарантованого електропостачання та електрогосподарства управління організації енергозабезпечення Головного господарського управління НБУ.
13. Зобов`язав НБУ поновити ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста сектору систем гарантованого електропостачання відділу організації гарантованого електропостачання та електрогосподарства управління організації енергозабезпечення Головного господарського управління НБУ.
14. Стягнув з Національного банку України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 217 808 грн 25 коп.
15. Стягнув з НБУ на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу на суму 7543 грн.
16. У задоволені інших позовних вимог відмовив.
17. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що в день попередження позивача про звільнення йому не були запропоновані усі наявні вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом періоду роботи позивача та існували на день його звільнення, а тому оскаржуваний наказ від 17.11.2015 № 492-к є протиправним та підлягає скасуванню.
18. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 09.11.2017 рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.
19. Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції вказав, що при винесенні оскаржуваного наказу від 17.11.2015 № 492-к "Про звільнення ОСОБА_2 " Головним господарським управлінням НБУ дотримані процедура та вимоги КЗпП України, позивачу була запропонована посада головного спеціаліста (енергетика), яка відповідає його кваліфікації та досвіду роботи, проте, позивач від цієї посади відмовився.
IV. Касаційне оскарження
20. У касаційні скарзі ОСОБА_2 не погоджується з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017, вважає її незаконною та неоґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та на підставі неповно з`ясованих обставин, що мали вирішальне значення для вирішення справи, а висновки в оскаржуваній постанові не відповідають зібраним доказам та фактичним обставинам справи.
21. Просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
22. Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, у яких посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
23. У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи касаційної скарги у повному обсязі.
24. Представник відповідача заперечував проти вимог касаційної скарги, просив суд залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
25. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
27. Згідно із положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
28. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 Закону України "Про державну службу").
29. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
30. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
31. Частиною четвертою статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
33. Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
34. Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
35. Вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
36. Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
37. Згідно з Класифікатором професій (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327 кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи. Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією. Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов`язки.
38. Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
39. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
40. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.