ПОСТАНОВА
Іменем України
15 листопада 2019 року
Київ
справа №826/23041/15
адміністративне провадження №К/9901/8046/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Державної іпотечної установи до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним та скасування повідомлення за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року у складі судді Качура І.А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Сорочко Є.О., Бистрик Г.М., Земляної Г.В.,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року Державна іпотечна установа (далі також - позивач, ДІУ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі також - відповідач, Уповноважена особа Фонду), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа, ФГВФО), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення відповідача у формі повідомлення від 24 вересня 2015 року № 8951, яке прийняте на підставі протоколу від 22 вересня 2015 року № 54.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договори забезпечення не мають ознак нікчемності встановлених Законом, а тому повідомлення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Більш того, звертав увагу суду на те, що у повідомленні не наведено посилань на те, які саме умови договорів містять ознаки нікчемності, натомість наведені посилання тільки на положення законодавства.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано судового рішення щодо фіктивності правочину між позивачем та банком, тому висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 04 березня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/23041/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 826/23041/15 суддею-доповідачем Берназюком Я.О. та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Саприкіну І.В.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") укладено договір банківського рахунку від 27 лютого 2013 року № 26/995-070, згідно якого позивач розмістив на своєму рахунку у ПАТ "Дельта Банк" 3 493 239 101,16 грн.
З метою забезпечення виконання зобов`язань банку перед Державною іпотечною установою за вказаним договором було вчинено наступні правочини, а саме укладено:
- договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року;
- договір застави майнових прав № Д-2/2015 від 04 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 34;
- договір застави майнових прав № Д-3/2015 від 04 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 36;
- договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04 вересня 2014 року;
- договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В, за реєстровим № 35;
- договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-3.1/2015 від 04 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 37.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно якого з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 03 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" було продовжено по 02 жовтня 2015 року.
На підставі протоколу від 22 вересня 2015 року № 54 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом від 11 березня 2015 року № 67, рішенням Уповноваженої особи Фонду вкладів гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадировим В.В., викладеним у формі повідомлення від 24 вересня 2015 року № 8951, Державній іпотечній установі повідомлено про нікчемність правочинів згідно пунктів 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме вищезазначених договорів щодо забезпечення виконання зобов`язань.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та неповно встановлено обставини справи, а саме - ПАТ "Дельта Банк" уклав із позивачем договори забезпечення всупереч наявних обмежень, які забороняли ПАТ "Дельта Банк" вчиняти правочини щодо реалізації заставленого майна без попереднього погодження з представником НБУ, а також передачі в забезпечення третім особам майна та активів банку без погодження з куратором банку, тобто прийняв на себе зобов`язання щодо виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій, що свідчить про нікчемність такого правочину на підставі пункту 5 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
16 травня 2016 року від ФГВФО надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, з яких вбачається, що, за твердженням заявника, уповноваженою особою чітко дотримано процедуру встановлення нікчемності правочинів та надсилання повідомлення, тому підстави про задоволення позовних вимог відсутні.
13 червня 2016 року від Державної іпотечної установи надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначено, що правочини, щодо яких прийнято рішення щодо нікчемності, не є операціями з кредитування/виплати банком будь-яких коштів або одночасно зміною та реалізацією заставленого майна.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що сторони не скористалися правом, яке було надано Верховним Судом ухвалою від 25 липня 2019 року, повідомити касаційний суд про додаткові обставини справи з урахуванням змін, що відбулися у спірних правовідносинах, подати до суду додаткові пояснення у межах доводів касаційної скарги та відзив на касаційну скаргу. Вказана ухвала була отримана учасниками справи 09 вересня 2019 року, що підтверджується рекомендованими повідомлення про вручення поштових відправлень, які наявні у матеріалах справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 37 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов`язкові для банків рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку. Так, діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй відповідних повноважень мають право:
- вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;
- укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;