ПОСТАНОВА
Іменем України
18 листопада 2019 року
Київ
справа №816/1188/16
адміністративне провадження №К/9901/9755/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року (головуючий суддя - Ясиновський І.Г.)
і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (головуючий суддя - Любчич Л.В., судді - Сіренко О.І., Спаскін О.А.)
у справі №816/1188/16
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області,
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області
про стягнення одноразової допомоги у зв`язку із переїздом в іншу місцевість.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2016 року звернувся з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (далі також - "Територіальне управління ДСА України в Полтавській області"), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління ДСА України в Полтавській області щодо невиплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку із переїздом в іншу місцевість у загальній сумі 18125 грн;
- зобов`язати відповідача виплатити позивачу одноразову допомогу у зв`язку із переїздом в іншу місцевість у загальній сумі 18125 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом голови Козельщинського районного суду Полтавської області №06-ос.с. від 15 липня 2016 року у зв`язку з переведенням позивача на посаду судді цього суду з Лисичанського міського суду Луганської області йому відповідно до статті 120 Кодексу законів про працю України (далі також - "КЗпП України") і постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року №255 "Про гарантування та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" (далі також - "Постанова №255") призначено одноразову допомогу у зв`язку з переїздом в іншу місцевість у розмірі: 18125 грн згідно заяви позивача від 17 червня 2016 року. Однак, станом на момент звернення до суду з цим позовом відповідач не виплатив позивачу цієї суми.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 25 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність Територіального управління ДСА України в Полтавській області щодо невиплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку з переїздом в іншу місцевість у розмірі 18125 грн. Зобов`язав відповідача нарахувати й виплатити позивачу одноразову допомогу у зв`язку з переїздом в іншу місцевість у розмірі 18125 грн.
Приймаючи таке рішення суди виходили з того, що позивач має право на гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, встановлені КЗпП України і постановою №255. Позивач був переведений до Козельщинського районного суду Полтавської області тому, що Лисичанський міський суд Луганської області, в якому він працював, опинився на неконтрольованій українською владою території. Усі витрати на виплату сум компенсації несе те підприємство, установа або організація, до яких переводиться, направляється, або якими приймається працівник. Наказом голови Козельщинського районного суду Полтавської області №06-ос.с. від 15 липня 2016 року позивачу було призначено одноразову допомогу у зв`язку з переїздом в іншу місцевість у загальному розмірі: 18125 грн згідно заяви позивача від 17 червня 2016 року. Тому суди дійшли висновку про обов`язок відповідача нарахувати й сплатити позивачу вказану допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.
На думку скаржника, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме розглянув справу за відсутності представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату і час судового засідання, що підтверджується відсутністю в матеріалах справи розписки про вручення судової повістки або іншого підтверджуючого документу про виклик відповідача у судове засідання 25 серпня 2016 року, в якому була винесена постанова у цій справі.
Також скаржник посилається на недотримання судами норм матеріального права. На його думку, у спірних правовідносинах суди повинні були застосувати Закон України "Про судоустрій і статус суддів", який є спеціальним Законом і не передбачає підстав і порядку виплати такої допомоги суддям.
До того ж скаржник вважає, що суди мали керуватися рішенням Ради суддів України №42 від 9 червня 2016 року, яке визначає, що компенсації за статтею 120 КЗпП України підлягають матеріальні витрати, пов`язані з переїздом судді на роботу в іншу місцевість, лише у разі переведення суддів до іншого суду у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, оскільки настання таких обставин не залежить від волі судді, на противагу переведення суддів за конкурсом.
Скаржник зазначає, що місто Лисичанськ, в якому працював до переведення позивач, згодом було звільнено від незаконних збройних формувань, і наразі Лисичанський міський суд Луганської області продовжує свою діяльність, не є реорганізованим або ліквідованим.
Крім того, скаржник вважає, що розмір допомоги позивачу був розрахований невірно. Для обчислення розміру допомоги, на думку скаржника, потрібно було враховувати посадовий оклад позивача станом на 2015 рік, коли був виданий Указ Президента України про переведення позивача до іншого суду, а не на час звернення позивача із заявою про виплату допомоги в 2016 році.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій без змін.
На думку позивача, твердження скаржника про те, що компенсації, передбачені статтею 120 КЗпП України, виплачуються лише тим суддям, які переведені у зв`язку з реорганізацією, ліквідацією або припиненням роботи суду, тобто без волевиявлення судді, є безпідставним, оскільки стаття 120 КЗпП України не містить подібних обмежень.
Одночасно позивач зазначає, що Радою суддів України не розглядалося питання щодо суддів, які перебували на окупованих територіях, були вимушені переїхати до інших регіонів, подали заяву до ВККСУ про переведення, але в подальшому роботу судів було відновлено у зв`язку із звільненням цих територій.
Позивач зазначає, що Постанова №255 не передбачає дати, на яку визначається розмір окладу переведеного працівника. На думку позивача, ця дата повинна визначатися на момент видання наказу про виплату компенсації, тобто на 15 липня 2016 року, а не на час видання Указу Президента України про переведення судді, оскільки саме наказ є формою погодження сторін про таку виплату.
Третя особа свого відзиву на касаційну скаргу не надала. Натомість подала суду заяву, в якій зазначає, що цю справу суд касаційної інстанції повинен вирішити відповідно до чинного законодавства й доказів, які є в матеріалах справи. Вказує, що Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області за своїми функціональними обов`язками не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або заперечують проти вимоги та іншими обставинами, що мають значення для правильного вирішення справи.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Указом Президента України від 18 жовтня 2013 №571/2013 позивач був призначений суддею Лисичанського міського суду Луганської області строком на п`ять років.
Указом Президента України від 14 лютого 2015 року №81/2015 позивач був переведений на роботу на посаду судді Козельщинського районного суду Полтавської області в межах п`ятирічного строку.
Згідно довідки від 12 лютого 2016 року №1601003088 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач виховує неповнолітню доньку ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка разом з ним переїхала на нове місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
17 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Територіального управління ДСА України в Полтавській області про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі місячного посадового окладу за новим місцем роботи і 25% одноразової допомоги на кожного члена родини.
Місячний посадовий оклад позивача на момент звернення до відповідача з вимогою про виплату йому вказаної одноразової грошової допомоги становив: 14500 грн (10 мінімальних заробітних плат).
15 липня 2016 року Голова Козельщинського районного суду Полтавської області видав наказ №06-ос.с. "Про виплату компенсації ОСОБА_1 при переїзді", яким погодив відшкодувати позивачу витрати і виплати, передбачені статтею 120 КЗпП України.
Станом на дату звернення із цим позовом до суду відповідач не здійснив на користь позивача будь-яких виплат згідно наказу голови Козельщинського районного суду Полтавської області від 15 липня 2016 року №06-ос.с.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII
Стаття 120. Гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість
Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.
Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв`язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім`ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім`ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.