Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 204/2341/17
провадження № 61-48204св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - Дніпропетровська місцева прокуратура № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року у складі суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н.М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року Дніпропетровська місцева прокуратура № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання правочинів недійсними та визнання спадщини відумерлою.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що під час здійснення представницьких повноважень прокуратурою встановлено факт безпідставного набуття права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно вказана квартира безпідставно перейшла у власність ОСОБА_2 1 квітня 2016 року, проте станом на 16 березня 2017 року Дніпровською міською радою не вжито заходів цивільно-правового характеру щодо визнання права власності за територіальною громадою м. Дніпро на вказану квартиру як відумерлу спадщину після смерті ОСОБА_4 та не витребувано цю квартиру з чужого незаконного володіння. Зазначене свідчить про бездіяльність Дніпровської міської ради, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим прокурор звернувся з цим позовом до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством. Порушення інтересів Дніпровською міської ради полягає в тому, що квартира, яка залишилась після смерті володільця, не прийнята у спадщину, що унеможливлює надання міською радою цієї квартири особам, які перебувають на квартирному обліку. Так, прокуратурою встановлено, що спірна квартира належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 19 вересня 2006 року, виданого КЖЕП "Південне". Реєстрація права власності за ОСОБА_4 на вказану квартиру проведена КП "ДМБТІ" 28 грудня 2006 року. Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина на спірну квартиру. Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру, наданою Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою, станом на 18 січня 2017 року спадкова справа не заводилась. Це свідчить про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом або неприйняття ними спадщини, внаслідок чого відповідно до вимог статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначена квартира повинна бути визнана відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради. Крім того, заочним рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року у справі № 189/305/16-ц визнано за ОСОБА_2 право власності на належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою цього ж суду від 29 березня 2016 року виправлено описку в зазначеному рішенні, допущену в прізвищі позивача. На підставі вказаних судових рішень ОСОБА_2 . 1 квітня 2016 року зареєструвала право власності на вказану квартиру. Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2016 року у справі №189/305/16-ц заочне рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 скасовано, а ухвалою цього ж суду від 27 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишено без розгляду. 19 травня 2016 року між ОСОБА_7, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири. Відповідно до пункту 1.3 цього договору зазначена квартира належить ОСОБА_2 на підставі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року та ухвали цього ж суду від 29 березня 2016 року. Отже, на момент укладення вказаного договору ОСОБА_2 не мала права розпоряджатися спірною квартирою. 29 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу цієї ж квартири.
Посилаючись на те, що зазначені договори купівлі-продажу суперечать вимогам статей 203, 215 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири не набула належних підстав для розпорядження спірною квартирою, позивач просив визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 19 травня 2016 року між ОСОБА_7, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_3, та договір купівлі-продажу цієї ж квартири, укладений 29 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнати відумерлою спадщину, що складається із указаної квартири, яка належала померлій ОСОБА_4, вартістю 49 тис. 600 грн, та передати її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2017 року позовні вимоги Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 19 травня 2016 року між ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_3 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири цієї ж квартири, укладений 29 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнано відумерлою спадщину, що складається із зазначеної квартири, яка належала померлій ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 19 вересня 2006 року, виданого КЖЕП "Південне", вартістю 49 тис. 600 грн, та передано цю квартиру у власність територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради.
Рішення суду мотивовано тим, що на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були власниками цієї квартири та не мали необхідного обсягу прав та обов`язків щодо розпорядження нею, тому зазначені договори купівлі-продажу відповідно до статей 203, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними. Після визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу законним власником спірної квартири є ОСОБА_4, після смерті якої не видавалися свідоцтва про право на спадщину за законом/заповітом. Ураховуючи, що строк для прийняття спадщини, встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України, сплив, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених нормами статті 1277 ЦК України, для визнання спадщини що складається із зазначеної квартири, відумерлою.
Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
ПостановоюДніпровського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2017 року скасовано; у задоволенні позовних вимог Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки заочне рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року, яким визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2, скасовано ухвалою цього ж суду від 6 квітня 2016 року, то на момент укладання договору купівлі-продажу цієї квартири від 19 травня 2016 року ОСОБА_2 не була її власником. Відтак, зазначений договір купівлі-продажу є нікчемним, оскільки його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання зазначеного правочину недійсним судом не вимагається, тому позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 19 травня 2016 року задоволенню не підлягають. Крім того, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були відчужені після недійсного правочину, тому позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 29 серпня 2016 року також задоволенню не підлягають, оскільки позивач обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає вимогам закону. Оскільки позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою є похідними від вимог про визнання договорів недійсними, їх розгляд у цьому провадженні є передчасним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано справу № 204/2341/17 з Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Згідно зі статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції суперечить фактичним обставинам справи та прийнята з неправильним застосуванням норм статей 15, 16, 203, 215, 387, 388, 392, 1277 ЦК України, а також з порушенням норм статей 2, 4, 89, 263-265 ЦПК України. Зокрема, Законом не передбачена можливість набуття права власності на майно, власником якого є інша особа, без вирішення питання щодо законності набуття права власності на майно такою особою. Отже, до оспорення прав відповідачів на спірну квартиру та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, на підставі яких вони набули право власності, відповідно до положень статті 204, частини другої статті 328 ЦК України ОСОБА_1 (останній набувач) вважається такою, що правомірно набула право власності на спірне майно. Ураховуючи, що має місце спір про право, у позові прокурор фактично просив суд надати оцінку законності набуття відповідачами прав на спірну квартиру, а саме визнати недійсними договори купівлі-продажу цієї квартири та захистити права держави щодо неї шляхом визнання цього майна відумерлою спадщиною. Висновок апеляційного суду про нікчемність договору купівлі-продажу від 19 травня 2016 року є помилковим, оскільки всупереч положень частини другої статті 215 ЦК України не визначено норму матеріального права, якою встановлено нікчемність такого правочину. Помилковим є також висновок суду про відсутність підстав для визнання недійсним наступного договору купівлі-продажу від 29 серпня 2016 року, оскільки недійсність правочину та наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України, дають право стверджувати, що всі подальші угоди з відчуження майна також за своєю правовою природою є незаконними. Крім того, Дніпровська міська рада до визнання спадщини відумерлою не набула права власності на спірну квартиру, тому не наділена правом витребування спірного майна із чужого володіння, а лише має право в порядку частини третьої статті 215 ЦК України вимагати визнання недійсним правочину, що перешкоджає реалізації нею своїх прав.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири, не знала та не могла знати про наявність перешкод до вчинення правочину, вжила всіх необхідних і розумних заходів, щоб переконатися, що продавець мав право відчужувати майно. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження своїх доводів та обрав неналежний спосіб захисту, а також, що оскільки позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою є похідними від вимог про визнання угод недійсними, їх розгляд є передчасним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Під час розгляду справи суди встановили, що заочним рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 у розмірі 120 тис. грн звернуто стягнення на належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності за позивачккою. Ухвалою цього ж суду від 29 березня 2016 року виправлено описку в зазначеному заочному рішенні, вказавши в тексті рішення вірне прізвище позивачки: " ОСОБА_2 ".
Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2016 року скасовано вказане заочне рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року; ухвалою цього ж суду від 27 квітня 2016 року залишено без розгляду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення боргу.
За договором купівлі-продажу вказаної квартири від 19 травня 2016 року ОСОБА_2, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_7, продала спірну квартиру ОСОБА_3
29 серпня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_1
Право власності на зазначену квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 16224248, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26 вересня 2017 року за № 98506529 (том 1 а.с. 236).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).
У статті 15 ЦК України безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.
Так, крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.