Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 477/2394/14-ц
провадження № 61-21745св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, процесуальний правонаступник Лиманівської сільської ради Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області - Галицинівської сільської ради Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області, відділ Держгеокадастру у Вітовському районі Миколаївської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 02 грудня
2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до процесуального правонаступника Лиманівської сільської ради Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області - Галицинівської сільської ради Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області, ОСОБА_2, відділу Держгеокадастру у Вітовському районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що у 2014 році він звернувся до Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області із заявою про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 0,6 га, що розташована на АДРЕСА_1 з метою її подальшої приватизації, оскільки на цій ділянці з 1998 року розташований побудований ним житловий будинок, який не введений в експлуатацію. Однак у задоволенні вказаної заяви було відмовлено, оскільки з 2010 року ОСОБА_2 вже була виготовлена технічна документація на цю ділянку та отримано державний акт про право власності на неї. Вказував, що цією земельною ділянкою він користується з 1996 року, а з
1999 року зареєстрований у своєї матері ОСОБА_6 за цією адресою і на цій земельній ділянці виконав будівництво будинку, дозвіл на який було надано рішенням виконавчого комітету Лиманівської сільської ради Жовтневого району від 23 січня 1998 року № 3. Рішенням тієї ж ради від 16 серпня 2005 року № 5 йому надано дозвіл на буріння свердловини, а також наявний робочий проект на газифікацію цього будинку. Зазначав, що його мати ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1780 га за адресою АДРЕСА_2 . Згідно з витягами з по господарських книг за 1995-2000 року за нею рахувалось 0,18 га за адресою АДРЕСА_1 . Також вказував, що його мати за життя заповіла належний їй житловий будинок та земельну ділянку площею 0,118 га ОСОБА_2, а йому в свою чергу заповітом від 12 вересня 2013 року (який не відомо чи був належним чином посвідчений) земельну ділянку площею 0,06 га та недобудований житловий будинок, однак вказане нерухоме майно в заповітах зазначене за адресою АДРЕСА_3 . На його думку, він має право на земельну ділянку, на якій побудований його будинок з 1996 року, оскільки він користується вказаною земельною ділянкою, а у погосподарській книзі відкрито на його ім`я з 2001 року особовий рахунок, за яким він сплачував податок на землю (з 2002 року до 2009 року, а з 2010 року звільнений від сплати земельного податку, в зв`язку із виходом на пенсію). Крім того вказував, що з 1999 року він зареєстрований за адресою своєї матері ОСОБА_6 та здійснював на її земельній ділянці будівництво нового будинку маючи на це дозвіл, а також дозвіл на буріння свердловини та затверджений проект на газифікацію нового будинку. Однак у 2014 році він дізнався, що ОСОБА_2 ще у 2010 році оформила право власності на всю земельну ділянку й навіть на ту частину ділянки, яка перебуває у його користування та якій розміщено його збудований будинок.
У зв`язку з викладеним та з урахуванням остаточних уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення Лиманівської сільської ради від 25 травня 2010 року № 14 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд"; визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю виданий на ім`я ОСОБА_2 та скасувати державну реєстрацію цієї земельної ділянки в державному земельному кадастрі.
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, процесуального правонаступника Лиманівської сільської ради - Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, відділу Держгеокадастру у Вітовському районі Миколаївської областіпро усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що її бабуся ОСОБА_6, померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за життя склала заповіт, згідно якого житловий будинок та присадибна земельна ділянка, які розташовані за адресою:
АДРЕСА_4 , все майно де б воно не знаходилось і з чого б не складалось заповіла їй. Між нею та ОСОБА_1 були доброзичливі, родинні стосунки і він знав, його мати, а її бабуся завжди вказувала своє бажання та намір заповісти все належне їй майно саме своїй онуці ОСОБА_2, і він ніколи не заперечував проти цього. До 2011 року вони спільно з позивачем за первісним позовом користувались цією земельною ділянкою, разом будували будинок, в якому проживає позивач за первісним позовом. У 2011 році ОСОБА_1 переїхав до м. Миколаєва, де мешкав до 2014 року, однак коли він знову повернувся до с. Лимани Вітовського району, то викинув її з чоловіком з двору. Вказує, що оскільки спірна земельна ділянка належить їй на праві власності, то такі дії ОСОБА_1 порушують її права, як власника. Також звертала увагу суду на те, що ОСОБА_1 не надано жодного доказу виникнення у нього права власності чи права користування спірною ділянкою, оскільки у погосподарській книзі Лиманівської сільської ради у рядку № 165 зазначений ОСОБА_1 з площею земельної ділянки площею 0,06 га, але без будь-яких записів та позначок у графі "Підстави на право користування присадибною ділянкою". На її думку, сільською радою вказаний запис до книги обліку було внесено помилково, оскільки ОСОБА_1 не набув права власності на цю землю. Зазначала, що своїми неправомірними діями
ОСОБА_1 перешкоджає її праву власності, а саме праву користуватись належною їй земельною ділянкою, оскільки не пускає на територію її ж земельної ділянки.
У зв`язку з викладеним позивач просила зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати їй користуватись земельною ділянкою та надати доступ до користування земельною ділянкою, розташованою за адресою АДРЕСА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 02 грудня
2016 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано до суду належних і допустимих доказів, які б вказували, що у його користуванні чи володінні перебувала спірна земельна ділянка, оскільки дані в погосподарській книзі та те, що він сплачував податок за землю не мають правового значення, тому що згідно норм Земельного кодексу України документом, який посвідчує право власності є державний акт або свідоцтво про право власності, однак жодного з цих документів позивач не має. Крім цього, позивач сам стверджував, що він побудував будинок на земельній ділянці його матері, яку вона заповідала йому. Однак, цей факт не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні. Також зазначено, що ОСОБА_2 правомірно набула право власності на земельну ділянку площею 0,2173 га, яке посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку, тому правові підстави для скасування цього державного акта відсутні. Позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, право власності на яку посвідчене з державним актом на право власності на земельну ділянку не підлягають задоволенню, оскільки вони не ґрунтуються на нормах права. Крім того судом було зазначено, що дійсним предметом спору в справі є об`єкт самочинного будівництва, розташований на земельній ділянці, успадкованій ОСОБА_2 Зустрічні позовні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження таких вимог
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 оскаржив його до суду апеляційної інстанції лише в цій частині.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 02 грудня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 дійшов правильного висновку стосовно того, що право позивача на користування земельною ділянкою площею 0,06 га за адресою АДРЕСА_1 та збудований ним житловий будинок, не підтверджено жодними правовстановлюючими документами, тому відсутні підстави вважати, що оскаржуваним рішенням сільської ради порушуються його права.Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування реєстрації земельної ділянки також не підлягали задоволенню, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування спірного рішення Лиманіської сільської ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його первісних позовних вимог та ухвалу апеляційного суду повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю його позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 02 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Жовтневого районного суду Миколаївської області.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справу № 477/2394/14-ц передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема поза увагою судів залишились положення статті 14 Конституції України, якою кожному громадянинові гарантується право власності на землі. Вказує, що ним наводився не один варіант підстав за яким би він міг набути право власності на спірну земельну ділянку, зокрема, що він купив цю земельну ділянку у матері, або той факт, що ця земельна ділянка не перебувала в користуванні громадян, на ній перебувало сміттєзвалище, яке він розчистив, привів до ладу та почав здійснювати на ній будівництво, або вказану земельну ділянку він міг би набути у власність на підставі рішення Лиманівської сільської ради від 23 січня 1998 року № 3, яким йому було надано дозвіл на будівництво будинку, однак в силу неправильного оформлення документу в ньому помилково не було зазначено його право користування цією землею. Також в порушення норм статей 1216-1218 ЦК України суди не врахували, що згідно заповіту ОСОБА_2 мала б успадкувати у власність 0,1780 га і не більше, оскільки державний акт на землю виданий їй у розмірі 02173 га, тобто на 0,0393 га більше ніж вона успадкувала. Також поза увагою судів залишився той факт, що отримана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка знаходиться за адресою АДРЕСА_4, а земельна ділянка на яку претендує він знаходилась за адресою АДРЕСА_1 . Наголошував на тому, що він понад 18 років відкрито, постійно та добросовісно користувався спірною земельною ділянкою, а такі документи як поземельні книги та погосподарські книги Лиманівської сільської ради, технічний паспорт, проект газифікації житлового будинку та квитанції про сплату земельного податку свідчать про те, що він все таки набув права користування цією землею. Також вказував, що судом апеляційної інстанції не було враховано тієї обставини, що його адвокат Надіч Н. Д. не була належним чином повідомлена про дати та час судових засідань призначених судом першої інстанції, що позбавило її можливості приймати в них участь при допиті важливих свідків, що свідчить про упереджене ставлення до сторони позивача за первісним позовом. Також оскаржувані судові рішення містять у собі деякі неточності, які вплинули на законність їх прийняття, зокрема судами неправильно було зазначено, що він з 1999 року був зареєстрованим за адресою його матері, оскільки насправді він був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 в новозбудованому ним будинку. Також суди не звернули увагу на ту обставину, що земельна ділянка, яка надавалась у власність його матері була розташована за адресою АДРЕСА_2 та згодом було змінено нумерацію на НОМЕР_2, однак земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 ніколи його матері не належала, а перебувала в його законному користуванні.
До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, підписані старостою с. Лимани ОСОБА_10 на касаційну скаргу ОСОБА_1, у яких вказано, що на підставі рішення VІІІ сесії від 05 січня 2017 року № 1 Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області не існує, після об`єднання в Галицинівську ОТГ. В запереченнях вказує, що оскаржувані рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвала апеляційного суду є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Зокрема звертає увагу на те, що у ОСОБА_1 немає жодного доказу на підтвердження виникнення у нього права власності або права користування спірною земельною ділянкою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла спадкодавець ОСОБА_6 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ), актовий запис № 15
(а. с. 33 том 1).
Спадкодавцю на праві власності належала 1/2 частина житлового будинку
АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 05 березня
1982 року (а. с. 15, 183 том 1).
На підставі рішення виконавчого комітету Лиманівської сільської ради від
09 липня 1993 року № 168 до земельної ділянки на АДРЕСА_2 було дорізано 0,007 га із вільного фонду (а. с. 14 том 1).
Також судом встановлено, що після цього земельна ділянка за вищевказаною адресою загальною площею 0,1780 га рішенням виконавчого комітету Лиманівської сільської ради від 10 серпня 1995 року № 345 була передана у приватну власність ОСОБА_6 (а. с. 12 том 1).
28 серпня 1995 року ОСОБА_6 було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії МК № 11663 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 973 (а. с. 18 том 1). Зазначений державний акт старого зразка, кадастрового номера земельної ділянки не містить.
Відомості щодо площі земельної ділянки містяться також у земельнокадастровій книзі (а. с. 7-8 том 1).
Також судами було встановлено, що рішенням Лиманівської сільської ради від 03 травня 2000 року № 3 було змінено нумерація житлового будинку та присадибної ділянки, що належали на праві власності ОСОБА_6 зі старої адреси АДРЕСА_2, а рішенням Лиманівської сільської ради від 03 травня 2000 року № 5 знову змінено номер житлового будинку та присадибної ділянки в АДРЕСА_2 (а. с. 21, 185 том 1).
Також судами було встановлено, що за життя спадкодавцем у період часу з
11 листопада 1996 року до 17 вересня 2003 року було складено ряд заповітів.
11 листопада 1996 року ОСОБА_6 було складено заповіт, згідно якого все належне їй майно, житловий будинок що розташований в АДРЕСА_2, земельну ділянку площею 0,1180 га, що розташована на території с. Лимани Лиманівської сільської ради, для будівництва та обслуговування житлового будинку, вона заповіла ОСОБА_2 (а. с. 17 том 1).
17 вересня 2003 року ОСОБА_6 було складено новий заповіт, відповідно до якого все належне їй майно вона заповіла ОСОБА_2
(а. с. 179 том 1).
Також судами було встановлено, що звертаючись до суду з позовом за захистом свої прав на земельну ділянку площею 0,06 га, що розташована на АДРЕСА_5 посилався на те, що ОСОБА_6 12 вересня 2003 року також було складено заповіт на ОСОБА_1, згідно якого вона заповіла своєму сину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,06 га, а також недобудований житловий будинок за адресою АДРЕСА_4 . Однак, цей заповіт не підписаний спадкодавцем та не посвідчений у встановленому законом порядку. Відомості щодо його реєстрації у досліджених під час судового засідання Книгах реєстрації заповітів відсутні (а. с. 16 том 1).
ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса та 28 жовтня 2009 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,178 га та 1/2 частину житлового будинку (а. с. 191, 193 том 1), однак оскільки державний акт спадкодавця не містив кадастрового номера земельної ділянки, то у неї виникла потреба у виготовленні технічної документації (а. с. 168 том 1).
25 травня 2010 року рішенням Лиманівської сільської ради № 14 було затверджено технічну документацію, та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2173 га, за адресою:
АДРЕСА_4 (а. с. 6 том 1).
На підставі цього рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЛ № 933832 від 18 жовтня 2010 року.
Також судами було встановлено, що у земельнокадастровій книзі Лиманівської сільської ради Жовтневого району в графі № 165 ОСОБА_1 зазначений як власник земельної ділянки площею 0,06 га (а. с. 9 том 1).
Також встановлено, що ОСОБА_1 сплачував податок за земельну ділянку з 2002 року до 2009 року, а з 2010 року до 2014 року був звільнений від податку, у зв`язку з виходом на пенсію (а. с. 5, 30 том 1).
У погосподарських книгах за період з 2001-2014 роки стосовно ОСОБА_1 містяться відомості про наявність у нього окремого особового рахунку
(а. с. 35-39 том 1).
Рішенням виконкому Лиманівської сільської ради від 23 січня 1998 року
№ 3 ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво житлового будинку в
АДРЕСА_6 (а. с. 23 том 1).
Також судами було встановлено, що ОСОБА_1 був розроблений проект газозабезпечення житлового будинку АДРЕСА_5, а рішенням виконавчого комітету Лиманівської сільської ради від 16 серпня
2005 року № 5 йому було надано дозвіл на буріння свердловини за тією ж адресою (а. с.24-29 том 1).
У 2014 році ОСОБА_1 звернувся до Лиманівської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації та на приватизацію земельної ділянки, однак йому було у цьому відмовлено з тих підстав, що у