Постанова
Іменем України
04листопада 2019 року
м. Київ
справа № 750/2140/19
провадження № 61-14429св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2019 року у складі судді Коверзнев В. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" (далі - ДП "УкрНДНЦ") про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач у період з 01 березня 2017 року по 08 січня 2019 року безпідставно затримав виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, яким його було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, що, на його думку, є також вимушеним прогулом і дає підстави для стягнення за цей час середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів мотивовано тим, що невиконання відповідачем рішення апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року про поновлення позивача на роботі у період з 01 березня 2017 року по 29 листопада 2018 року включно не вважається вимушеним прогулом з вини відповідача, оскільки в цей період виконання рішення апеляційного суду було зупинено судом касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 328 ЦПК України (в редакції, що діяла на час постановлення ухвали). З урахуванням такої обставини відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення відповідно до статті 236 КЗпП України, оскільки така затримка відбулась не внаслідок винних дій відповідача, а на підставі судового рішення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/2140/19 та витребувано її з Деснянського районного суду м. Чернігова.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що з вини відповідача ОСОБА_1 був позбавлений можливості виконувати свої посадові обов`язки, передбачені трудовим договором, а також не мав можливості працевлаштуватись, оскільки у трудовій книжці був запис про поновлення на роботі, а тому час з 01 березня 2017 року по 08 січня 2019 року, є вимушеним прогулом.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що рішенням від 15 лютого 2017 року апеляційний суд Чернігівської області позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав незаконним наказ № 369-к від 03 грудня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора науково-дослідного інституту стандартизації ДП "УкрНДНЦ". Поновив позивача на роботі в ДП "УкрНДНЦ" на посаді директора науково-дослідного інституту стандартизації. Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2015 року по 15 лютого 2017 року у зв`язку з незаконним звільненням у розмірі 117 970,95 грн (без утримання обов`язкових платежів) та 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовив.
На виконання рішення апеляційного суду 16 лютого 2017 року відповідач видав наказ № 24-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора науково-дослідного інституту стандартизації з 08 грудня 2015 року та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, ДП "УкрНДНЦ" звернулось з касаційною скаргою. Ухвалою від 01 березня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "УкрНДНЦ", а виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року зупинив до закінчення касаційного провадження у справі.
На виконання вказаної ухвали Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 відповідач видав наказ № 40-к, яким зупинив з 01 березня 2017 року дію наказу від 16 лютого 2017 року № 24-к "Про поновлення на роботі". У наказі зазначено, що питання здійснення ОСОБА_1 грошових виплат слід вирішити після закінчення касаційного провадження у справі.
Постановою від 29 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без задоволення касаційну скаргу ДП "УкрНДНЦ", а рішення апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року - без змін. Поновив виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року.
Наказом генерального директора ДП "УкрНДНЦ" від 08 січня 2019 року за № 04-к на виконання вищенаведеної постанови Верховного Суду наказ від 15 березня 2017 року № 40-к був визнаний таким, що втратив чинність з 29 листопада 2018 року.
Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1, посилаючись на статті 236 КЗпП України, зазначав про порушення відповідачем його трудових прав у зв`язку з безпідставною затримкою останнім виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, яким його було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Мотивувальна частина