Постанова
Іменем України
11 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 454/3381/14-ц
провадження № 61-8711св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року у складі колегії суддів: Штефаніци Ю. Г., Берези В. І., Бойко С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просила стягнути з відповідачів борг за договором позики у розмірі 12 000, 00 євро, що еквівалентно 240 000, 00 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 01 листопада 2008 року вона уклала з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого останній отримав від неї в борг грошові кошти в розмірі 6 500, 00 доларів США та 13 500, 00 євро на сімейні потреби зі строком повернення до 01 червня 2009 року.
Однак ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе зобовʼязань, у визначений договором строк грошові кошти не повернув.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 як позичальника, ОСОБА_3 як поручителя та ОСОБА_4 як дружини позичальника борг за договором позики.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено .
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 12 000, 00 євро, що еквівалентно 312 677 18 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що договір позики був укладений ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4, кошти, отримані за даним договором, були використані на потреби сім`ї. Поручителем за спірним договором є ОСОБА_3, що підтверджується її особистим підписом на договорі позики та показаннями свідків.
Оскільки ОСОБА_2 в обумовлений договором позики строк не повернув грошові кошти у повному обсязі, однак до вересня 2014 року частково погашав заборгованість шляхом здійснення періодичних платежів та купівлі товарів для ОСОБА_1, останній платіж ним було зроблено у листопаді 2013 року, позовна давність станом на час звернення до суду з позовом не пропущена.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня 2015 року скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд виходив з того, що зі змісту розписки про отримання ОСОБА_2 позики вбачається, що в ній не міститься жодних умов щодо відповідальності ОСОБА_3 як поручителя, відомостей про те, що даний договір укладений в інтересах сім`ї. Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_4 не надавала письмову згоду на укладення спірного договору позики, тому висновки суду про солідарну відповідальність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за вказаним договором є помилковими.
ОСОБА_2 не доведено, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, він сплатив у повному обсязі борг за договором позики, тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості є обґрунтованими.
Проте, з огляду на пропуск позивачем позовної давності та недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про переривання перебігу позовної давності, у задоволенні позову слід відмовити.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року та залишити в силі рішення Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня 2015 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що в період з 01 листопада 2008 року по 01 січня 2014 року ОСОБА_2 періодично погашав заборгованість та придбавав для неї товари у рахунок її погашення. Таким чином, у зв`язку з вчиненням ОСОБА_2 дій, які свідчать про визнання свого боргу, строк позовної давності переривався та почав свій перебіг у листопаді 2013 року після здійснення останнього періодичного платежу на погашення боргу. Відтак, на момент звернення до суду з позовом позовна давність не спливла.
Оскільки позика була надана ОСОБА_2, який перебуває у шлюбі з ОСОБА_4, на сімейні потреби, а під час укладення договору ОСОБА_3 виступала як поручитель боржника, заборгованість за договором позики підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 лютого 2018 року справу № 454/3381/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 направили заперечення на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 01 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений розпискою, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в розмірі 6 500, 00 доларів США та 13 500, 00 євро зі строком повернення до 01 червня 2009 року.
У вказаній розписці також міститься підпис ОСОБА_3, однак у ній відсутні застереження щодо цільового використання отриманих у борг коштів та посилання на те, що ОСОБА_3 виступає поручителем за цим договором та несе будь-яку відповідальність перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Факт підписання вказаної розписки та отримання від ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2 не заперечував.
В обумовлений розпискою строк ОСОБА_2 борг не повернув.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, третьої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.