ПОСТАНОВА
Іменем України
15 листопада 2019 року
Київ
справа №813/2166/16
адміністративне провадження №К/9901/29798/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні справу № 813/2166/16
за позовом Львівського міського центру зайнятості
до Головного управління ДФС у Львівській області
про стягнення коштів,
за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (у складі судді Брильовського Р.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Судової-Хомюк Н.М., Гуляка В.В., Коваля Р.Й.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року Львівський міський центр зайнятості (далі також -позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі також - відповідач, Управління) про стягнення коштів в сумі 22 366,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 після звільнення з податкового органу отримувала допомогу по безробіттю, проте за рішенням суду її поновлено на роботі з дати звільнення, а тому Головне управління ДФС у Львівській області, як роботодавець, має повернути позивачу зазначені виплати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що роботодавець повинен відшкодувати центру зайнятості виплачені суми допомоги по безробіттю за весь період з моменту призначення такої допомоги і до моменту поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, що є єдиною та достатньою умовою для такого відшкодування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління ДФС у Львівській області звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 22 лютого 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/2166/16, витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 813/2166/16 та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.
Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 будучи звільненою 12 лютого 2015 року з Головного управління Міндоходів відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України зареєструвалась 05 березня 2015 року у Львівському міському центрі зайнятості з метою пошуку роботи.
Відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості ОСОБА_1 було надано статус безробітної 05 березня 2015 року і було призначено допомогу з безробіття та розпочато виплату допомоги з безробіття відповідно до пунктів 1,3,4 статті 22 та пункту 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Виплата допомоги по безробіттю була проведена за період з 13 березня 2015 року по 15 січня 2016 року у сумі 22 366,70 грн.
Наказом Головного управління ДФС у Львівській області від 20 січня 2016 року № 18-0 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу інформаційної-політики управління комунікацій з 13 лютого 2015 року на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року .
Львівським міським центром зайнятості 18 лютого 2016 року скеровано ГУ ДФС у Львівській області претензію про повернення коштів в суму 22 366,70 грн., яка залишена без задоволення.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано той факт, що Львівський міський центр зайнятості, за період з 16 грудня 2015 року по 20 січня 2016 року, здійснював виплати на користь ОСОБА_1., оскільки не отримував відомостей про наявність рішення суду від 16 грудня 2015 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 . Відтак, застрахована особа не повідомила про поновлення на роботі, що відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" у випадку умисного невиконання своїх обов`язків сума виплаченого забезпечення стягується із застрахованої особи.
13 серпня 2019 року від Львівського міського центру зайнятості надійшов відзив на касаційну скаргу, з якого вбачається, що лише з 20 січня 2016 року (дата видання наказу) рішення про поновлення на роботі може вважатися виконаним, тому касаційна скарга є необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій законними та правомірними.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У цій справі спірні правовідносини виникли між сторонами стосовно стягнення з Головного управління ДФС у Львівській області допомоги по безробіттю в сумі 22 366,70 грн. Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стала вимога Львівського міського центру зайнятості до Головного управління ДФС у Львівській області щодо повернення нарахованих виплат по безробіттю.
Відносини, пов`язані з загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, регулюються, зокрема, Конституцією України, Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та похідними законами і підзаконними нормативно-правовими актами.
За змістом пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 1 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон № 1533-III), загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття є система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; суб`єктами страхування на випадок безробіття - застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик, де страховиком є Фонд.
Відповідно до частини другої статті 1 цього Закону терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються у ньому в значенні, наведеному в Законі України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", згідно з пунктів 3, 10 частини першої статті 1 якого застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальники - роботодавці та інші особи, які згідно з цим Законом зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Положеннями частин першої та другої статті 8 та частини шостої статті 10 Закону № 1533-III визначено, що Фонд створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Він є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, які здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" та цього Закону.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, є Державна служба зайнятості України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах, а також через міжрегіональні територіальні органи (пункт 1, 7 Положення про Державну службу зайнятості України, затвердженого Указом Президента України від 16 січня 2013 року № 19/2013 "Про Державну службу зайнятості України").
З наведених норм вбачається, що основні функції Державної служби зайнятості України мають як владний характер, у тому числі щодо управління страхуванням на випадок безробіття, здійснення контролю за використанням коштів Фонду й застосування в установленому законодавством порядку фінансових санкцій та накладення адміністративних штрафів, так і такий, що не містить владної складової, а спрямований на здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону № 1533-III.