ПОСТАНОВА
Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №809/1897/17
адміністративне провадження №К/9901/60611/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2018 року у складі колегії суддів: Запотічного І.І., Довгої О.І., Затолочного В.С. у справі № 809/1897/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко Світлани Василівни, третя особа - Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про визнання протиправними та скасування рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко С.В. (надалі по тексту - відповідач) № 38971578 від 26.12.2017 про відмову у державній реєстрації права власності;
- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.12.2017 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1965 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в урочищі "На горі", с. Глибівка, Богородчанський район, Івано-Франківська область.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2018 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року у справі №809/1897/17 скасовано та прийнято нове рішення яким позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко С.В. № 38971578 від 26.12.2017.
Зобов`язано Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко С.В. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2017 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1965 га. для ведення особистого селянського господарства, розташованої в урочищі "На горі", с. Глибівка, Богородчанський район, Івано-Франківська область.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач, як спадкоємець, звернувся до державного реєстратора за державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно безпосередньо на реєстрацію права власності за ним без проходження процедури спадкування і проходження процедури реєстрації речових прав за померлим. Крім того вказано, що спірна земельна ділянка загальною площею 0,43 га було перенесено у землі запасу сільської ради згідно прийнятого рішення Глибівською сільською радою від 15.09.2011 за № 78-8/2011 "Про занесення земель померлих громадян в землі запасу".
Позивач подав до суду клопотання про закриття касаційного провадження, яке мотивоване тим, що Верховним Судом помилково відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі.
23.09.2019 позивач подав до суду заяву (пояснення), в якій просив вжити заходи для негайного і справедливого розгляду справи упродовж розумного строку. В заяві також вказано, що земельну ділянку, щодо якої проводились оскаржувані реєстраційні дії, як вказано позивачем, захопила Глибівська сільська рада Богородчанського району Івано-Франківської області внаслідок прийняття рішення №223-20/2017 від 26 жовтня 2018 року "Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність".
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що рішенням Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 24.12.1997 передано у приватну власність земельні ділянки громадянам для обслуговування житлових будинків та господарських споруд, а також для ведення підсобного господарства згідно списків, які складені на основі матеріалів інвентаризації.
Згідно архівного витягу з протоколу одинадцятої сесії Глибівської сільської ради від 24.12.1997 серед списків громадян с. Глибівка, які подали заяви на приватизацію земельних ділянок, під №147 значиться ОСОБА_2 - мати позивача, розмір земельної ділянки становить 0,4703 га.
Згідно заповіту, посвідченого секретарем виконкому Глибівської сільської ради від 07.03.2000 за №16, все спадкове майно ОСОБА_2 заповіла своєму сину ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
В подальшому 19.12.2017 ОСОБА_1, як спадкоємець ОСОБА_2, звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко С.В. із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1965 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в урочищі "На горі" с. Глибівка, Богородчанський р-н., Івано-Франківська обл.
Відповідач за результатами розгляду даної заяви прийняв рішення № 38971578 від 26.12.2017 про відмову у державній реєстрації прав власності на земельну ділянку 0,1965 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в урочищі "На горі" с. Глибівка, Богородчанський р-н., Івано-Франківська обл.
Не погоджуючись з даною відмовою, позивач звернувся в суд з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що в оскаржуваному рішенні № 38971578 від 26.12.2017 відповідачем чітко вказані підстави для відмови у реєстрації права власності, а саме те, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Також відповідачем зазначено, що у відповідності до п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, позивачем має надаватись свідоцтво про смерть особи, що померла, документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом та витяг з спадкового реєстру. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відмовляючи в державній реєстрації державний реєстратор повинен зіслатися на конкретний пункт ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" з вичерпним переліком обставин на підставі якого було відмовлено в державній реєстрації, чого не враховано судом першої інстанції. Разом з тим, в рішенні відповідача про відмову в державній реєстрації не вказано конкретного пункту ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", як на підставу відмови в державній реєстрації, а відтак прийняте передчасно та підлягає скасуванню.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.