П О С Т А Н О В А
Іменем України
8 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 813/2119/17
Провадження № 11-416апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року (судді Затолочний В. С., Бруновська Н. В., Матковська З. М.),
УСТАНОВИЛА:
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 20 жовтня 2011 року "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) (далі - рішення ЄСПЛ), неперенесення інформації з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера земельній ділянці ДА 060378 Б, нездійснення виправлень помилок в Державному земельному кадастрі, відмови в приватизації;
- зобов`язати відповідачів вчинити дії щодо виконання рішення ЄСПЛ в частині вжиття заходів індивідуального характеру, виправлення помилок в Державному земельному кадастрі, перенесення інформації з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру з присвоєнням земельній ділянці кадастрового номера ДА 060378 Б, передачі земельної ділянки за наказом господарського суду у справі від 13 жовтня 1994 року № 5/79 площею 4 га у приватну власність.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у 1993 році позивачу у постійне користування для ведення фермерського господарства надано 4 га землі та винесено межі в натурі, про що видано державний акт на землю за № 060378 серії Б та зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 550, а ухвалою Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року у справі № 5/79 зобов`язано виділити позивачу 4 га землі із вільних земель запасу, що не виконано відповідачами та було підставою для винесення рішення ЄСПЛ. Стверджує, що відповідачами проігноровано судові рішення, а інформацію про земельну ділянку ДА 060378 Б з Державного реєстру земель не перенесено до Державного земельного кадастру, і кадастровими реєстраторами Пустомитівського району Львівської області в межах саме вищеназваної земельної ділянки проведено реєстрацію та присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 2 березня 2018 року позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області щодо невиконання рішення ЄСПЛ; зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Львівській області та відділ Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області виконати рішення ЄСПЛ в частині, що їх стосується. У задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2018 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 березня 2018 року скасував та виніс нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо невиконання рішення ЄСПЛ та зобов`язання відповідачів виконати рішення ЄСПЛ в частині вжиття заходів індивідуального характеру відмовив, у частині інших позовних вимог провадження у справі закрив.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ні резолютивна, ні описова частини рішення ЄСПЛ не містили посилань на необхідність застосування будь-яких додаткових заходів індивідуального характеру. Відповідачі до виконання рішення ЄСПЛ жодним чином не дотичні, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо невиконання рішення ЄСПЛ та зобов`язання їх його виконати шляхом вжиття заходів індивідуального характеру. Щодо решти позовних вимог апеляційний суд вказав на те, що цей спір стосується права власності та користування ОСОБА_1 і фізичних осіб, які не є учасниками цього адміністративного процесу, земельною ділянкою, тобто наявним є спір про право, який має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що вимоги позивача обґрунтовані, поміж іншого, тривалим невиконанням суб`єктами владних повноважень рішення господарського суду від 13 жовтня 1994 року № 5/79. Разом з тим виконання такого рішення здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України та Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та винести нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга обґрунтована, серед іншого, порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині закриття провадження у справі. Так, скаржник наголосив на тому, що висновок апеляційного суду щодо заявлення позивачем ідентичних позовних вимог не відповідає дійсності, оскільки ідентичність спору стосується лише частини земельної ділянки площею 1,15 га, що розглядається в межах справи № 450/2524/17 за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
Крім того, вказано, що приватизація земельної ділянки є похідною вимогою від вирішення позовних вимог щодо виконання судового рішення і має бути вирішена саме в порядку адміністративного судочинства.
ОСОБА_1 вказує на те, що при введенні в дію Закону України від 7 липня 2011 року № 3613-VI "Про державний земельний кадастр" першочерговою та обов`язковою умовою є спочатку перенесення відомостей з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру, а при допущенні помилки при державній реєстрації відповідач зобов`язаний її виправити відповідно до положень вказаного
Закону. Проте апеляційний суд вказаних положень не врахував та, на думку скаржника, помилково закрив провадження у справі.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
від 18 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки у касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції.
Відзивів на касаційну скаргу на час розгляду справи до суду не надійшло.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 11 травня 1992 року "Про надання земельних угідь у постійне користування для ведення фермерських господарств" вирішено вилучити із землекористування заготхудобовідготівельного підприємства "Львівське" 537 га та надано у постійне користування земельні ділянки для ведення фермерських господарств. Зокрема, згідно з пунктом 65 вказаної ухвали ОСОБА_1 надано земельну ділянку в розмірі 4 га.
Згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 27 квітня 1993 року серії Б № 060378 ОСОБА_1 належить на праві постійного користування 4,0 га землі, що надані з метою ведення селянського (фермерського) господарства.
Державний акт на право постійного користування від 27 квітня 1993 року зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 550.
Арбітражним судом Львівської області 10 березня 1994 року у справі № 5/79 за позовом Фермерського господарства "Рисовський" (далі - ФГ "Рисовський") до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації (далі - Пустомитівська РДА) про примусове виділення 4 га землі зобов`язано Зубрянську сільську раду до 10 квітня 1994 року виділити позивачеві 4 га землі із 55 га вільних земель запасу (станом на 15 березня 1994 року).
В подальшому, Арбітражним судом Львівської області 4 вересня 1996 року у справі № 5/79 винесено ухвалу, якою уточнено пункт 2 резолютивної частини рішення від 10 березня 1994 року, а саме: зобов`язано Зубрянську сільську раду до 13 листопада 1994 року виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із ділянки площею 17 га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське".
17 грудня 2010 року Господарським судом Львівської області у цій справі винесено ухвалу про видачу дубліката наказу від 13 жовтня 1994 року на примусове виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року з урахуванням ухвали Арбітражного суду Львівської області від 4 вересня1996 р. у справі № 5/79.
Рішення арбітражного суду у справі № 5/79 набрало законної сили, наказ арбітражного суду та його дублікат перебували на виконанні у Пустомитівському районному суді Львівської області, а згодом у відділі Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції.
У зв`язку з тривалим невиконанням рішення арбітражного суду ОСОБА_1 звернувся до ЄСПЛ.
Остаточним рішенням ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) встановлено, що рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі, яке не було оскаржене та набрало законної сили, виконано не було, що є порушенням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Хоча 4 грудня 1998 року рішення районної ради 1992 року, яким заявнику було виділено спірну земельну ділянку та на підставі якого ухвалено відповідне судове рішення, було скасоване як таке, що прийняте помилково, це скасування не мало формального впливу на обов`язковий характер рішення суду від 10 березня 1994 року. Таким чином, ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 13 Конвенції.
Також матеріалами справи підтверджується, що Господарський суд Львівської області 11 січня 2013 року у справі № 5/79 задовольнив частково заяву ФГ "Рисовський" та здійснив заміну відповідача Зубрянської сільської ради її правонаступником у спірних правовідносинах - Пустомитівською РДА.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 13 лютого 2013 року відкрито виконавче провадження ВП № 36443777 з примусового виконання наказу № 5/79, виданого 13 жовтня 1994 року, про зобов`язання боржника Пустомитівської РДА виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із ділянки площею 17 га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське".
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 9 квітня 2013 року допущено заміну сторони відповідача - Пустомитівської РДА її правонаступником у спірних правовідносинах - Головним управлінням Держземагентства у Львівській області.
Таким чином, Головне управління Держземагентства у Львівській області зобов`язано виконати наказ № 5/79, виданий 13 жовтня 1994 року Господарським судом Львівської області, про виділення ФГ "Рисовський" 4 га землі із ділянки площею 17 га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель з заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське".
Позивач неодноразово звертався до Головного управління Держземагентства з метою передачі йому 4 га землі, однак вказане рішення виконане не було.
Аналізуючи встановлені обставини справи та відповідні їм норми матеріального права, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо невиконання рішення ЄСПЛ та зобов`язання їх виконати це рішення з таких міркувань.
Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV), Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VІІІ), іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом № 1404-VІІІ, іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом № 3477-IV.
Частиною першою статті 7 Закону № 3477-IV визначено, що протягом трьох днів від дня отримання повідомлення ЄСПЛ про набуття рішенням суду статусу остаточного орган представництва: а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів, б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується органом представництва.
Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.
Відповідно до статті 8 Закону № 3477-IV виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні.
У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до рішення.
Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за рішенням орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом № 1404-VІІІ.
Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.
Згідно зі статтями 10-12 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.
Додатковими заходами індивідуального характеру є:
а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum);