Постанова
Іменем України
11 листопада 2019 року
місто Київ
справа № 310/4302/16-ц
провадження № 61-31963св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави,
відповідачі: Бердянська міська рада, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 березня 2017 року у складі судді Черткової Н. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У червні 2016 року керівник Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду із позовом про визнання незаконним та скасування пункту 7.16 рішення Бердянської міської ради від 12 грудня 2013 року № 31, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування земельної ділянки.
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що пунктом 7.16 рішенням Бердянської міської ради від 12 грудня 2013 року № 31 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 0565 га, кадастровий номер 2310400000:08:008:0337, що розташована на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), нормативною грошовою оцінкою 96 292, 24 грн. На підставі зазначеного рішення державним реєстратором речових прав на нерухоме майно 24 грудня 2013 року ОСОБА_2 видано свідоцтво № 15245034 про право власності на спірну земельну ділянку. 22 травня 2014 року ОСОБА_2 подарувала ділянку ОСОБА_1 . Позивач вважав, що оскаржуване рішення суперечить вимогам статей 51, 60, 61, 84, 116, 118, 186-1 ЗК України та статей 85, 88, 90 ВК України, оскільки земельна ділянка, яка надана у власність фізичній особі, розташована у прибережній захисній смузі на відстані 123, 00 м від урізу води Азовського моря.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 березня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 7.16 рішення Бердянської міської ради Запорізької області шостого скликання від 12 грудня 2013 року № 31 "Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам". Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 24 грудня 2013 року № 15245034, видане державним реєстратором на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0, 0565 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради земельну ділянку, вартістю 96 292, 24 грн, площею 0, 0565 га, кадастровий № 2310400000:08:008:0337, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з того, що земельна ділянка, надана ОСОБА_2 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, на землях водного фонду, що є порушенням земельного і водного законодавства, а тому визнав недійсними відповідне рішення Бердянської міської ради, свідоцтво про право власності та зобов`язав ОСОБА_1 повернути земельну ділянку територіальній громаді.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 березня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, дав належну оцінку наданим доказам у сукупності та зробив правильний висновок про задоволення позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у серпні 2017 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник стверджує, що у позові не зазначено підстави визнання оскаржуваного рішення незаконним, однак суди на це увагу не звернули. Також посилається на те, що вимоги про витребування майна у відповідача є незаконними, оскільки прокурор не висував вимогу про визнання недійсним договору дарування від 22 травня 2014 року. Зазначив, що внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень порушено її права на мирне володіння майном.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу перший заступник прокурора області зазначає про безпідставність касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 грудня 2013 року Бердянською міською радою прийнято рішення № 31, пунктом 7.16 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0, 0565 га, кадастровий номер 2310400000:08:008:0337, розташовану на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а її нормативна грошова оцінка складає 96 292, 24 грн.
На підставі зазначеного рішення державним реєстратором речових прав на нерухоме майно 24 грудня 2013 року ОСОБА_2 видано свідоцтво № 15245034 про право власності на спірну земельну ділянку.
Згідно з договором дарування від 22 травня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко М. Р., за реєстровим № 673, ОСОБА_2 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_1
Встановлено, що земельна ділянка, яка надана ОСОБА_2, розташована в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря на відстані 123 м від урізу води Азовського моря, що підтверджено ситуаційною схемою земельної ділянки, виконаною Приватним підприємством "Азовгеопроект".
Судом встановлено, що у затвердженому оскаржуваним рішенням проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховані, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки.
Крім цього, при затвердженні оскаржуваним рішенням ради проекту землеустрою були порушені вимоги містобудівного законодавства, оскільки забудова та використання території населених пунктів повинні відповідати Генеральному плану відповідного населеного пункту.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтями 2, 19 Закону України "Про охорону земель" визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно з положеннями статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, крім інших землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Відповідно до вимог статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Згідно зі статтею 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Відповідно до статті 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.
Згідно із статтею 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передавати земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного, фонду лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Зазначені норми встановлюють розміри прибережних захисних смуг в залежності від виду водойми та прямо забороняють надання у приватну власність земельних ділянок водного фонду, до яких відносяться прибережні захисні смуги.
Установлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної статтею 88 ВК України двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря.
Так, згідно із статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсним рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
За змістом частин першої, другої статті 3, статті 4 ВК України, пункту "а" частини першої статті 58, статей 59, 60, частини першої статті 84 ЗК України землі під водними об`єктами, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) i канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок, морів i навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Відповідно до положень статті 88 ВК України, Порядку визначення розмірів i меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Постанова Кабінету Міністрів України № 486), Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року, розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за статтями 50-54 Закону України "Про землеустрій"), а населених пунктів - відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови. Під час надання у користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об`єктів, мали бути враховані ці положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об`єктів, збереження водних об`єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів i меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 486 з урахуванням конкретної ситуації.
Судами встановлено, що у затвердженому оскаржуваним рішенням проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки.
Крім цього, при затвердженні оскаржуваним рішенням ради проекту землеустрою були порушені вимоги містобудівного законодавства, оскільки забудова та використання території населених пунктів повинні відповідати Генеральному плану відповідного населеного пункту.