Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 390/131/18
провадження № 61-3596св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз Вікторія Ігорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на постанову Кропивницького апеляційного суду
від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І., про встановлення правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Позовна заява мотивована тим, що між нею та відповідачем укладений безоплатний договір міни, за умовами якого вона передала у власність відповідачу земельну ділянку розміром 4,8923 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а ОСОБА_3 передав їй у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.
Вважала, що вказаний договір міни є недійсним через свою нікчемність згідно із законом.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд у порядку застосування наслідків недійсності правочину скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20861914,
від 22 квітня 2015 року, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В. І., за яким було зареєстроване право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3522580900:02:000:0448, за фізичною особою ОСОБА_3
на підставі договору міни (обміну) від 22 квітня 2015 року № 581.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області
від 05 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 у позові не ставить вимогу визнати недійсним договір міни (обміну) земельних ділянок, а отже, до вказаного договору не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада
2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності правочину та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 на підставі договору міни від 22 квітня 2015 року № 581, відмовлено. У задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не ставить вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним.
Проте суд першої інстанції залишив без уваги, що ухвалою суду
від 05 листопада 2018 року суд відмовив у прийнятті уточненої позовної заяви представника позивача про визнання правочину недійсним
та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, але відмовив
у задоволенні таких же позовних вимог.
Суд першої інстанції не звернув уваги на прохальну частину позовних вимог, зокрема, що позивач просила застосувати наслідки недійсності правочину та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і не просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Отже, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та відмовив у задоволені позовних вимог, які позивачем не заявлялися. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду
з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції
є незаконним та необґрунтованим. Судом не враховано того, що Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" не передбачено обмін цілого паю
на частину паю, коли обмін між позивачем та відповідачем відбувся
у співвідношенні 100 % земельного паю позивача (4,8923 га), на 0,16 % від земельного паю відповідача (0,01 га), що не відповідає допустимим співвідношенням земельних паїв, визначених пунктом 8 статті 25 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), згідно з яким вартість
і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів
з їх числа, є рівними.
Вважає, що вказане співвідношення розміру та вартості земельних ділянок, якими сторони обмінялися на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору міни (обміну), не може вважатися рівноцінним та таким, що вказує на обмін земельних ділянок за схемою "пай на пай", за якою одна із сторін договору відчужує на користь другої свій "пай", натомість отримує взамін "пай" другої сторони, тобто паї обмінюються
в цілому, а не частинами.
Крім цього, у цій справі земельні ділянки розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях та виділені із земель окремих реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, що також суперечить чинному законодавству.
Вважає, що нотаріальне посвідчення договору міни у справі та вчинені нотаріусом подальші реєстраційні дії є "порушенням публічного порядку", що визначений приписами статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими передбачено, що підставою визнання правочину нікчемним є порушення встановленого правового режиму цивільного обігу об`єктів цивільного права.
Суд при прийнятті рішення у справі мав підстави та повноваження самостійно визначити засіб захисту інтересів позивача.
Також просить суд постановити окрему ухвалу, якою зобов`язати Міністерство юстиції України, відповідно до наданих повноважень контролюючого органу, провести моніторинг реєстраційних записів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що вчинені за рішенням нотаріусів на виконання договорів міни, предметом яких є земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасниками справи не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений
договір міни (обміну), який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. та зареєстрований у реєстрі за № 581. Відповідно до умов цього договору
ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність земельну ділянку площею 4,8923 га, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522580900:02:000:0448, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказана земельна ділянка до укладання договору міни (обміну) належала ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Руденко Н. П. 11 березня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 162.
У свою чергу, відповідно до умов договору міни (обміну), ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняла у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, яка до укладання договору міни (обміну) належала відповідачу
на праві приватної власності.
Право власності ОСОБА_3 на отриману земельну
ділянку, кадастровий номер 3522580900:02:000:0448, зареєстровано
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно
до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20861914, від 22 квітня 2015 року.
Згідно з пунктом 2.1 цього договору міни, обмін земельних ділянок здійснюється без доплати.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.