ПОСТАНОВА
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа №712/9650/16-а
адміністративне провадження №К/9901/13167/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 712/9650/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Адміністративної комісії Виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - Адмінкомісія), Виконавчого комітету Черкаської міської ради (Виконком Черкаської міськради) про визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне стягнення від 10.08.2016 №222, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Виконкому Черкаської міськради
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Ісаєнко Ю.А., суддів Губської Л.В., Федотова І.В., -
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 23.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати постанову Адмінкомісії від 10.08.2016 № 222 про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1360, 00 грн за адміністративне правопорушення, передбачене статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та закрити справу про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Позов ОСОБА_1 обґрунтував, зокрема тим, що він може вільно встановлювати або переносити огорожу на належних йому на праві власності і користуванні земельних ділянках. Крім того позивач зазначив, що пункт 3.1.11 Правил благоустрою міста Черкаси, затверджених рішенням Черкаської міськради від 11.11.2008 № 4-688 (далі - Правила благоустрою), за порушення якого його притягнуто до адміністративної відповідальності, не розповсюджується та не регулює правовідносини власників та користувачів приватних будинків і його застосування є неправомірним.
2. Соснівський районний суд міста Черкаси постановою від 21.09.2016 відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 02.11.2016 скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги: визнав протиправною та скасував постанову Адмінкомісії про адміністративне стягнення від 10.08.2016 № 222.
4. 22.11.2016 Виконком Черкаської міськради звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016, а постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.09.2016 - залишити в силі.
5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.12.2016 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
6. 16.01.2017 від позивача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких ОСОБА_1 просить залишити останню без задоволення, а оскаржуване Виконкомом Черкаської міськради рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
7. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
8. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
9. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України)
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Суди встановили, що позивач має у власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Зокрема, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули у приватну власність 77/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 (відповідно до наказу департаменту містобудування Виконкому Черкаської міськради від 10.07.2012 №504-а змінено адресу на АДРЕСА_1 ), про що свідчить свідоцтво на право власності на житло від 22.04.1998. Власником 23/100 частини даного будинку є ОСОБА_4 .
Рішенням Черкаської міськради від 26.02.2015 №2-1048 позивачу, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0770 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельної ділянки орієнтовною площею 0,0167 га в оренду на 5 років для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
21.07.2016 головним спеціалістом відділу інспектування управління інспектування Департаменту архітектури, містобудування та інспектування Черкаської міськради складено протокол про адміністративне правопорушення №246, яким зафіксовано факт самовільного встановлення позивачем паркану із фундаментних блоків та металевого профілю на землях Черкаської міськради без відповідного дозволу за адрсою: АДРЕСА_1 .
Протоколом встановлено порушення позивачем пункту 3.1.11 Правил благоустрою, за що передбачена відповідальність статтею 152 КУпАП; позивачу були роз`яснені його права і обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що зроблено відмітку; також позивача повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Також, аналогічного змісту протокол був складений Адмінкомісією від 10.08.2016 за №222.
10.08.2016 Адмінкомісією Виконкому Черкаської міської ради винесено постанову про адміністративне стягнення №222, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП, у зв`язку із чим на нього накладено штраф у розмірі 1360, 00 грн.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що дії Адмінкомісії стосовно винесення постанови про накладення на ОСОБА_1 штрафу за самовільне встановлення паркану є правомірними.
12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки з боку позивача відсутнє порушення правил у сфері благоустрою міста, то оскаржувана постанова від 10.08.2016 №222 є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на те, що земельна ділянка, на якій позивач встановив паркан не є об`єктом благоустрою населеного пункту, оскільки не є територією загального користування, парком, рекреаційною зоною, садом, сквером або майданчиком та іншим об`єктом, перелік який передбачений у статті 13 Закону України від 06.09.2005 № 2807-IV "Про благоустрій населених пунктів" (далі - Закон № 2807-IV) та пункті 2.2 Правил благоустрою, а також те, що земельна ділянка, на якій позивач встановив паркан не є територією загального користування.
IV ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
13. Касаційна скарга Виконкому Черкаської міськради мотивована, зокрема тим, що застосування судом апеляційної інстанцій пункту 3.1.11 Правил благоустрою лише щодо територій ринків, торгівельних зон і прилеглих до них територій повністю невілює заборону щодо самовільного розташування споруд та конструкцій на території міста, що призведе до можливості будь-якої особи розміщувати за власним бажанням будь-які споруди, паркани, гаражі, тощо на території міста.
14. У запереченнях на касаційну скаргу позивач вказує на те, що підпункт 3.1.11 пункту 3.1 Правил благоустрою визначає відповідальних осіб за стан території ринків, торгівельних зон і прилеглих до них територій та закріплених за ними в установленому порядку територій, літніх майданчиків, закладів торгівлі і громадського харчування. Отже вказана норма не розповсюджується та не регулює правовідносини власників та користувачів приватних будинків та закріплених за ними територій, а її застосування для цих цілей є неправовірним.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
16. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначаються Законом № 2807-IV, який спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
18. Згідно з абзацом другим частини першої статті 1 Закону № 2807-IV благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
19. До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить затвердження правил благоустрою територій населених пунктів (пункт 2 частини першої статті 10 Закону № 2807-IV).
20. Згідно із частиною першою статті 34 Закону № 2807-IV правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
21. Статтею 12 Закону № 2807-IV передбачено, що суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
22. До об`єктів благоустрою населених пунктів відповідно до статті 13 зазначеного Закону належать:
1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування;