ПОСТАНОВА
Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №348/1539/17
адміністративне провадження №К/9901/16557/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 348/1539/17
за позовом ОСОБА_1
до Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Флоряк Д.В. від 30 серпня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кушнерика М.П., Мікули О.І., Курильця А.Р. від 22 листопада 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області з позовом до Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування при розрахунку пенсії сум районного коефіцієнту та північної надбавки при визначенні розміру заробітної плати, яку він отримував у Нафтогазовидобувному управлінні "Суторминскнефть" АООТ "Ноябрськнефтегаз" та у ООО "Обьнефтеремонт", та зобов`язати відповідача здійснити з 03 січня 2016 року перерахунок та виплату недоплачених позивачу сум пенсії з врахуванням розміру заробітної плати з районним коефіцієнтом та північною надбавкою, яку він отримував у Нафтогазовидобувному управлінні "Суторминскнефть" АООТ "Ноябрськнефтегаз" м.Муравленко Ямало-Ненецького автономного округу з 03 жовтня 1995 року по 25 лютого 2000 року на підставі архівної довідки № 01/01/02-17/3915 від 05 квітня 2015 року з північною надбавкою та районним коефіцієнтом у розмірі 1,7, у АООТ "Обьнефтеремонт" м. Нижнєвартовськ Тюменської області Ханти-Мансійського автономного округу з 23 березня 2001 року по 06 жовтня 2009 року, з 23 березня 2010 року по 10 квітня 2013 року, з 29 травня 2013 року по 01 січня 2016 року згідно з довідками про заробітну плату № 210, 211, 212 від 05 грудня 2016 року, а також виплачувати пенсію в подальшому згідно з проведеним перерахунком до виникнення обставин, з якими закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення спірних правовідносин.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що при призначенні йому пільгової пенсії по Списку №2 ним було подано довідки про уточнення особливих умов його праці, в яких міститься інформація про місцезнаходження даних підприємств і про те, що до заробітної плати нараховувалися районні коефіцієнти та північна надбавка. Після надання всіх необхідних документів відповідач призначив йому пенсію за віком, проте при обчисленні пенсії не врахував районні коефіцієнти та північну надбавку. Вважає дії відповідача незаконними, оскільки ним були надані необхідні документи: трудова книжка, довідки, що уточнюють особливий характер роботи чи умов праці, необхідні для призначення пільгової пенсії та на підтвердження постійної зайнятості на пільговій роботі, чим виконано всі умови для призначення пільгової пенсії відповідно до діючого законодавства.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач працював в районах Крайньої Півночі та подав відповідачу довідки про заробітну плату, відтак на нього поширюється дія Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року і він має право на врахування районного коефіцієнту та північної надбавки за весь період роботи у даній місцевості при обчисленні пенсії.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року у справі № 348/1539/17 скасовано в частині судових витрат, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 640,00 грн, в решті постанову залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині судових витрат, Львівський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Надвірнянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано до суду 01 грудня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №348/1539/17, витребувано матеріали справи.
Справу передано до Верховного Суду 06 лютого 2018 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Чиркіна С.М.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є пенсіонером і перебуває на обліку в Надвірнянському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, де отримує пенсію за віком з 03 січня 2016 року по Списку №2.
У період з 03 жовтня 1995 року по 25 лютого 2000 року позивач працював на посаді бурильника капітального ремонту свердловин 5-го розряду у Нафтогазовидобувному управлінні "Сутурмінськнафта" ВАТ "Ноябрсьнафтогаз", яке знаходилося на території м. Муравленко Тюменської області Ямало-Ненецького автономного округу - Югра (Росія), яка згідно з Постановою Ради Міністрів СССР від 10 жовтня 1967 року №1029 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах крайньої Півночі і в місцях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" віднесена до районів Крайньої Півночі. На даному підприємстві позивач отримував заробітну плату з районними коефіцієнтами та північною надбавкою.
У періоди з 23 березня 2001 року по 06 жовтня 2009 року, з 23 березня 2010 року по 10 квітня 2013 року та у період з 29 травня 2013 року по 03 січня 2016 року позивач працював бурильником капітального ремонту свердловин 6-го розряду, майстром по капітальному ремонту свердловин у ТОВ "Обьнафторемонт". Вказане підприємство знаходилося на території м. Нижнєвартовськ Тюменської області Ханти-Мансійського автономного округу - Югра (Росія), яка віднесена до місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі. Працюючи у ТОВ "Обьнафторемонт", позивач також отримував заробітну плату з районними коефіцієнтами та північною надбавкою.
Весь стаж роботи позивача на вищевказаних підприємствах підтверджується відповідними записами у його трудовій книжці від 11 червня 1979 року з посиланням на дату та номер наказів про його прийняття на роботу та звільнення з роботи.
23 травня 2017 року позивач звернувся до Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з проханням зарахувати заробітну плату з врахуванням сум районного коефіцієнта та північної надбавки за період його роботи на зазначених вище підприємствах згідно з наданими довідками про заробітну плату та здійснити перерахунок з моменту призначення пенсії.
Натомість Надвірнянське об`єднане управління Пенсійного фонду України згідно з листом від 06 червня 2017 року №217/Л-15 відмовило йому в даному перерахунку, посилаючись на те, що відсутні підстави для зарахування заробітної плати після 1992 року з врахуванням районного коефіцієнта та північної надбавки, оскільки зазначений позивачем період не відповідає вимогам, передбаченим Законом України "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР", а саме у разі, якщо особа виїхала за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних районів, обчислення заробітної плати, з якої призначається пенсія, з 01 січня 1992 року проводиться із виключенням сум районних коефіцієнтів та північних надбавок.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, частково задоволено позовні вимоги. Відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ні Законом України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", ні Законом України "Про пенсійне забезпечення" не передбачено включення в заробітну плату для перерахунку пенсії північної надбавки та районного коефіцієнта. Таким чином, обчислення розміру пенсії із заробітної плати проводиться без урахування районних коефіцієнтів в складі заробітку при обчисленні пенсії позивача, який проживає та отримує пенсію на території України.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 (далі - Угода від 13 березня 1992 року) закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
При цьому, метою Угоди від 13 березня 1992 року є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Статтею 3 Угоди від 13 березня 1993 року також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.