ПОСТАНОВА
Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №348/2369/16-а
адміністративне провадження №К/9901/675/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Надвірнянське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20.06.2017 у складі судді Міськевич О.Я. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у складі колегії суддів: Бруновської Н.В., Костіва М.В., Шавеля Р.М. у справі №348/2369/16-а за позовом ОСОБА_1 до Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
В грудні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, уточнивши який, просив: визнати неправомірними дії Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі - Надвірнянське ОУПФУ) щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ); зобов`язати відповідача призначити йому пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ у розмірі 85% заробітку державного службовця із окладу станом на 01.01.2017 року та з урахуванням усіх виплат з травня по грудень 2016 року, з яких сплачені страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та виплатити призначену пенсію з 16.12.2016 року; зобов`язати відповідача виплачувати в подальшому пенсію у вказаному розмірі та у випадку наступних чергових підвищень заробітних плат державним службовцям здійснювати відповідний перерахунок пенсії.
Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано неправомірними дії Надвірнянського ОУПФУ щодо відмови позивачу у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ в редакції від 01.01.2006 року.
Зобов`язано відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ в редакції від 01.01.2006 року, у розмірі 85% середньомісячного заробітку державного службовця із окладу станом на 01.01.2017 року та з урахуванням усіх виплат з травня по грудень 2016 року, з яких сплачені страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, в тому числі суми матеріальної допомоги на оздоровлення і соціально-побутові потреби, виплати за вислугу років (за наявності), заохочувальних та інших компенсаційних виплат, в тому числі в натуральній формі, а також індексації заробітної плати, з урахуванням фактично отриманих сум, виплатити призначену пенсію з 15.06.2016 року та виплачувати призначену пенсію в подальшому згідно вказаного розміру.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що виплата пенсії позивачу у період з 01.04.2015 року по 15.12.2016 року припинена на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VІІІ, оскільки позивач у вказаний період працював на посаді, яка відноситься до державної служби.
Суд касаційної інстанції, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку у відповідача, з 14.05.2013 року йому призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності загального захворювання. З 01.04.2015 року по 12.06.2015 року виплату пенсії позивачу було припинено у зв`язку з перебуванням на державній службі на посаді головного спеціаліста відділу надходження, прогнозування платежів, обліку застрахованих осіб та контрольно-перевірочної роботи.
01 квітня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу контролю-перевірочної роботи Надвірнянського ОУПФУ. З 15.12.2016 позивач припинив відносини державної служби через звільнення з роботи.
01 липня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності та призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 90% пенсії за віком.
02 грудня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ.
Відповідач листом № 364/Б-15 від 09.12.2016 повідомив позивача про те, що згідно чинного законодавства пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ не призначаються.
Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з п. 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VII) державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідач повинен перерахувати призначену позивачу пенсію по інвалідності відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону №3723-ХІІ з урахуванням норми, яка діяла на момент встановлення йому ІІІ групи інвалідності, тобто за редакцією вказаного Закону від 01.01.2006 року, оскільки факт встановлення інвалідності відбувся під час дії Закону у цій редакції.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону).
Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII.
Відповідно до п. 2 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.