ПОСТАНОВА
Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №819/2830/15
адміністративне провадження №К/9901/14152/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія енергія тепла" на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Ходачкевич Н.І. від 07.10.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Улицького В.З., суддів: Гулиди Р.М., Кузьмича С.М. від 16.02.2016 у справі №819/2830/15 за позовом Державної фінансової інспекції в Тернопільській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія енергія тепла", третя особа - відділ освіти Тернопільської районної державної адміністрації про стягнення коштів,
УСТАНОВИВ:
В серпні 2015 року Державна фінансова інспекція в Тернопільській області(далі - позивач, Держфінінспекція) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія енергія тепла" (далі - відповідач, Товариство), третя особа - відділ освіти Тернопільської районної державної адміністрації про стягнення коштів в сумі 16330,07 гривень.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, Держфінінспекція посилалася на те, що під час проведення планової ревізії фінансово-господарської діяльності відділу освіти Тернопільської районної державної адміністрації виявлено недоотримання останнім орендної плати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія енергія тепла" на загальну суму 16330,07 гривень, оскільки при розрахунку орендної плати, в порушення пункту 29 додатку 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розділу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, відповідачем не застосовувався коефіцієнт перерахунку корисної площі в загальну, в результаті чого було застосовано занижену орендну ставку.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016, позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія енергія тепла" до районного бюджету кошти в сумі 16330,07 гривень на рахунок №31416535700513, УДКСУ в Тернопільському районі, МФО 838012, код класифікації доходу 21080500 "Інші надходження".
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з доведеності позивачем належними та допустимими доказами недоотримання відділом освіти Тернопільської районної державної адміністрації сум орендної плати, чим останньому завдано збитків в розмірі 16330,07 гривень, та наявності права позивача на звернення до суду з відповідним позовом в інтересах підконтрольної установи.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суддів попередніх інстанцій, Товариство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обгрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на безпідставність доводів Держфінінспекції про незастосування коефіцієнта перерахунку корисної площі в загальну, оскільки Товариство розрахунку орендної плати не здійснювало, крім того, коригування розміру орендної плати може відбутися лише у разі внесення змін до договору оренди. Разом з тим, Товариство посилається на відсутність права позивача щодо зверненя з даним позовом у порядку адміністративного судочинства, оскільки воно не є підконтрольною Держфінінспекції установою.
Позивач та третя особа правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористалися.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору оренди нерухомого майна від 31.07.2013 №140 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія енергія тепла" орендує у відділу освіти Тернопільської районної державної адміністрації приміщення котельні площею 175,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул.Шкільна,31б, с.Мишковичі Тернопільського району, для надання послуг з теплопостачання Мишковицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів; орендна плата становить 440 гривень на місяць без ПДВ.
В період з 15.01.2015 по 20.02.2015 позивачем проведена ревізія фінансово - господарської діяльності відділу освіти Тернопільської районної державної адміністрації за період з 01.02.2013 по 31.12.2014р.
За наслідками ревізії складено акт №03-22/23 від 26.02.2015 в якому, серед іншого, встановлено, що при розрахунку орендної плати Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія енергія тепла" не застосовано коефіцієнт перерахунку корисної площі в загальну, чим порушено пункт 29 додатку 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розділу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, тобто застосовано занижену орендну ставку, що призвело до зменшення доходів спеціального фонду відділу освіти за лютий-грудень 2013 року на 4418,30 гривень, 2014 рік на 11911,77 гривень.
11.03.2015 Держфініспекція надіслала відділу освіти Тернопільської районної державної адміністрації лист №19-03-12-15/1241 щодо усунення порушень законодавства, зокрема, стягнення з ТОВ "Компанія енергія тепла" недоотриманої орендної плати в сумі 16330,07 гривень.
Оскільки у встановлені контролюючим органом строки вищевказана вимога виконана не була, Державна фінансова інспекція в Тернопільській області звернулась до суду з даним позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС (далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною першою та пунктом 5 частини другої статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень, як позивач, має відповідати основним умовам, а саме: має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, а підстави для звернення мають бути визначені виключно законом із вказівкою на предмет звернення.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначають Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон № 2939-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Положення про Державну фінансову інспекцію України, затверджене Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення).
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція) відповідно до пункту 1 Положення є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об`єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.