ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1424/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "ГСП" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 (головуючий суддя Колоколов С.І., Мишкіна М.А., Савицький Я.Ф.) у справі №916/1424/18 Господарського суду Одеської області
за позовом Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області
до 1) Ширяївської центральної районної лікарні,
2) Приватного підприємства "ГСП"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: Ширяївської районної ради
про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2018 року Заступник керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - позивач) з позовом до Ширяївської центральної районної лікарні (далі - відповідач 1) та Приватного підприємства "ГСП" (далі - відповідач 2), в якому просив визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки, укладений шляхом підписання сторонами удаваного правочину - Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013, та зобов`язати повернути земельну ділянку площею 150,00 га, отриману на підставі Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013.
1.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір є удаваним та містить ознаки іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, укладення якого суперечить положенням цивільного законодавства, а тому в силу положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України такий договір має бути визнаний недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.08.2018 місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог.
2.1. Обґрунтовуючи рішення у даній справі, суд першої інстанції здійснивши аналіз оспорюваного договору, посилаючись на положення статей 1130 - 1131 Цивільного кодексу України вказав, що сторонами був укладений договір, який за свою правовою природою є договором про спільну діяльність, оскільки за своєю суттю він відповідає зобов`язальним правовідносинам, що виникають з договорів про спільну діяльність. Також суд вказав, що прокурором не доведено наявності у сторін спірного договору мети встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, а також настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені договором. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в установленому законом порядку не спростовано презумпції правомірності правочину, спірний договір не є удаваним, а також його укладення ніяким чином не може порушувати права та охоронювані законом інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції
3. Постановою Південно - Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2018 у справі №916/1424/18 скасовано, позовні вимоги Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області задоволено. Визнано недійсним Договір на сумісну діяльність від 26.09.2013, укладений між Ширяївською центральною районною лікарнею та Приватним підприємством "ГСП"; зобов`язано Приватне підприємство "ГСП" повернути Ширяївській центральній районній лікарні земельну ділянку, площею 150,00 га, отриману на підставі Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013.
3.1. Мотивуючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції здійснив аналіз оспорюваного договору з урахуванням положень статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України, статей 92, 95 Земельного кодексу України, статей 13, 15 Закону України "Про оренду землі", та дійшов висновку, що між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються; умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.
Установивши, що спільної діяльності за спірним договором від 26.09.2013 не велося, а відбувалось платне користування відповідачем-2 земельною ділянкою, наданою відповідачем-1 у користування для отримання прибутку, суд вказав, що до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки. Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі" визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого сторонами дотримано не було. При цьому, Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій. З урахуванням умов оспорюваного договору та його правової природи, суд апеляційної інстанції вказав, що договір на сумісну діяльність від 26.09.2013 є недійсним, оскільки не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він був укладений.
Також апеляційний господарський суд вказав, що звертаючись до суду з позовом у цій справі прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив про користування земельною ділянкою ПП "ГСП" з порушенням земельного законодавства, а під час апеляційного перегляду встановлено, що прокурором визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також правильно вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Приватне підприємство "ГСП" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, у якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2018.
Аргументи учасників справи
Доводи відповідача 2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
5. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач 2 зазначає, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини та фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, надав мотивовану оцінку кожному аргументу сторін, застосував правові норми, які належить застосувати до правовідносин та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, тоді, як апеляційний господарський суд допустив порушення норм процесуального та матеріального права, не встановив дійсних обставин і не надав оцінки відповідним доводам відповідачів, припустившись у зв`язку з цим порушення вимог частин першої і третьої ст. 86 та частини п`ятої статті 236 ГПК України.
5.1. Скаржник вказує, що визнавши обґрунтованим звернення прокурора до господарського суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Одеській області, апеляційний господарський суд допустив порушення статті 131-1 Конституції України, статей 2, 53 ГПК України, статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України.
5.2. На думку скаржника, апеляційний господарський суд допустив порушення ч. 3 ст.4, ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст.14, ч. 5 ст. 238, ч. 2 ст.287 ГПК України, зокрема, вийшов за межі позовних вимог; допустив порушення статей 77, 74, 91 ГПК України, зокрема, встановив фактичні обставини справи та вирішив спір за недопустимими доказами.
5.3. Також скаржник зазначає, що апеляційний суд допустив порушення ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки не врахував, що станом на дату ухвалення оскаржуваної постанови, рішення Ширяївської районної ради Одеської області від 26.09.2013 № 318-У1 про погодження Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013 не було визнано незаконним та не втратило чинності.
5.4. Апеляційним судом порушено приписи Закону України "Про судовий збір".
5.5. Також відповідач зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 202, 203, 215, 1130, 1131 Цивільного кодексу України, та не застосування норм права, які установлюють свободу укладення господарських договорів, визначення їх умов, а також регулюють порядок здійснення сумісної діяльності, а саме статей 6, 627, 1130 Цивільного кодексу України.
Заперечення прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)
6. Прокурор вказує про безпідставність доводів касаційної скарги та просить залишити оскаржувану постанову без змін, зауважуючи, зокрема, про обґрунтованість висновку суду стосовно недійсності договору на сумісну діяльність від 26.09.2013 як такого, що не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він укладений.
7. 03.06.2019 від позивача на адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу, однак, враховуючи, що ухвалою суду від 18.04.2019 було визначено строк для подання до суду касаційної інстанції відзивів на касаційну скаргу до 15.05.2019, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали, підтвердження факту отримання позивачем зазначеної ухвали 02.05.2019, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів зазначає про недотримання останнім обумовлених в ухвалі від 18.04.2019 строків, наслідком чого є залишення наданого позивачем відзиву на касаційну скаргу без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.
8. Відповідачем 1 та третьою особою відзивів на касаційну скаргу не подано, що, у відповідності до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України, не перешкоджає перегляду судових рішень у даній справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
9. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідно до рішення Ширяївської районної ради народних депутатів від 18.05.2000 №125-ХХ111, Ширяївська ЦРЛ є постійним користувачем земельної ділянки площею 150,00 га із цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства.
10. 26.09.2013 між Ширяївською центральною районною лікарнею та Приватним підприємством "ГСП" було укладено Договір про сумісну діяльність, за умовами якого Ширяївська центральна районна лікарня надає, а Приватне підприємство "ГСП" приймає земельну ділянку площею 150 га, в тому числі ріллі 150 га, належну Ширяївській ЦРЛ на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії I-ОД №00031 та зареєстрованого в Книзі за номером 38, для здійснення сумісної діяльності.
10.1. Згідно із п. 2.1 Договору ПП "ГСП" вносить на розрахунковий рахунок або в касу лікарні кошти в розмірі 57 300 грн, як частину доходу від сумісної діяльності. Не пізніше 15 липня вноситься 27 300 грн та закінченню збору урожаю не пізніше 25 листопада остаточну суму 30 000 грн.
10.2. За змістом п.3.1 договору сторони зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення спільної мети - вирощування сількогосподарських культур, що не суперечить закону. Сторони обумовили дію договору до 31.12.2023.
10.3. 12.05.2016 між сторонами договору укладено Додаткову угоду №1 до Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013, відповідно до якої сторони домовились, зокрема, п. 2.1 викласти у наступній редакції: "2.1 ПП "ГСП" вносить на госпрозрахунковий рахунок Ширяївської ЦРЛ кошти в розмірі 150 000,00 грн, як частину доходу від спільної діяльності у такі строки: не пізніше 20 липня 75 000,00 грн та не пізніше 20 жовтня у розмірі 75 000,00 грн. Також ПП "ГСП" зобов`язується відшкодувати суму земельного податку, яку буде нараховано Ширяївській ЦРЛ за поточний рік відповідно до поданого розрахунку та в строки визначені Податковим кодексом України".
11. Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначав, що вказаний договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки. При цьому, сам прихований договір оренди укладено з порушенням земельного законодавства, з огляду на що підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - поверненню.
12. Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.
13. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
14. Так, частина 1 статті 203 названого Кодексу визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
15. У статті 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.
16. Відповідно до положень статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.
17. Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.
Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.
18. При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.
19. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.