Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 464/579/17
провадження № 61-39911св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Николишин Дмитро Семенович,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 серпня 2017 року у складі судді Бойко О. М. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Левика Я. А., Павлишина О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов ОСОБА_2 мотивований тим, що відповідно до договору позики грошових коштів від 08 грудня 2014 року він позичив відповідачеві ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн з умовою повернення цих коштів не пізніше 01 січня 2017 року.
08 грудня 2014 року з метою забезпечення виконання зобов`язання відповідачем за договором позики між ним та ОСОБА_1 укладено договір застави, згідно з яким ОСОБА_1 передав у заставу деревообробне обладнання вартістю 306 458,00 грн.
09 грудня 2014 року сторонами було внесено зміни до пункту 1 договору позики в частині суми позики в розмірі 287 893,25 грн, що було еквівалентом 15 000 євро, згідно з курсом Національного банку України 19,192883 грн за 1 євро. Аналогічні зміни 09 грудня 2014 року було внесено сторонами і до пункту 2 договору застави від 08 грудня 2014 року. Проте відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав та до 01 січня 2017 року грошові кошти не повернув.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь грошові кошти у сумі 516 840,62 грн, з яких 442 179,00 грн основного боргу, що еквівалентно 15 000,00 євро, 48 167,23 грн - пеня, 21 224,59 грн - інфляційні втрати та 5 269,80 грн - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, оскільки грошові кошти, вказані у розписці він не отримував, договір позики від 08 вересня 2014 року не носив реальний характер. Відповідач ОСОБА_2 на момент підписання оспорюваного договору був довіреною особою Закритого акціонерного товариства "Планкмара" (далі - ЗАТ "Планкмара") і виконував вказівки керівника Кестутіса Стакенаса щодо підписання із ним вказаного договору позики з метою отримання договору застави на його майно деревообробне обладнання. Цей договір позики є наслідком взаємовідносин між Приватним підприємством "Капітал-Центр" (далі - ПП "Капітал-Центр"), керівником якого він являється і ЗАТ "Планкмара", де працював ОСОБА_2 та не був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Позивач за зустрічним позовом просив визнати договір позики від 08 грудня 2014 року, укладений між ним та ОСОБА_2 зі змінами від 09 грудня 2014 року недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 серпня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 287 893,15 грн заборгованості за договором позики від 08 грудня 2014 року, 3 360,00 грн - 3% річних та 17 987,66 грн інфляційних нарахувань.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У решті вимог первісного позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами склались правовідносини, що виникли з договору позики. Оскільки відповідач за первісним позовом допустив порушення зобов`язання за цим договором, до стягнення з нього підлягає розмір боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання безгрошовості договору позики, оспорюваного позивачем за зустрічним позовом.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 серпня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, повністю погодився з його висновками.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити його позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована доводами, аналогічними тим, що були наведені у апеляційній скарзі.
Ухвалою Верховного суду від 19 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинене виконання рішення.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 надіслав на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому, посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 08 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 1476, згідно з умовами якого позивач надав ОСОБА_1 300 000,00 грн в термін до 01 січня 2017 року.
З метою забезпечення виконання відповідачем зобов`язання за цим договором позики грошових коштів 08 грудня 2014 року між сторонами було укладено договір застави, згідно з яким ОСОБА_1 передав у заставу ОСОБА_2 рухоме майно у вигляді деревообробного обладнання вартістю 306 458,00 грн.
09 грудня 2014 року сторонами було внесено зміни до пункту 1 договору позики в частині зміни суми позики в розмірі 287 893,25 грн, що було еквівалентом 15 000,00 євро (за курсом НБУ 19,192883 грн за 1 євро).
Аналогічні зміни 09 грудня 2014 року було внесено сторонами і до пункту 2 договору застави від 08 грудня 2014 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.