Постанова
Іменем України
11 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 322/246/18
провадження № 61-10554св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач -Фермерське господарство "Партнер",
відповідачі:ОСОБА_1 , Фермерське господарство "Форт",
третя особа - Державний реєстратор виконавчого комітету Вільнянської міської Ради Запорізької області
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "Партнер" на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2018 року у складі судді Кофанова А. В. і постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2018 року Фермерське господарство "Партнер" (далі - ФГ "Партнер") звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства "Форт" (далі - ФГ "Форт") і ОСОБА_1 про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди землі від 08 грудня 2017 року.
Позов мотивований тим, що 20 грудня 2006 року позивач уклав із ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки, що належить ОСОБА_1, площею 7,53 га строком на 10 років. Державна реєстрація даного договору відбулася 10 жовтня 2007 року. 15 квітня 2010 року між позивачем і відповідачем ОСОБА_1 укладена додаткова угода, відповідно до якої строк дії договору продовжений до 49-ти років. Державна реєстрація цієї додаткової угоди відбулася 26 квітня 2010 року. Позивачу стало відомо про існування іншого договору оренди тієї ж земельної ділянки, що був укладений між відповідачами 08 грудня 2017 року. Цей договір є недійсним, оскільки земельна ділянка перебуває у користуванні позивача, строк її оренди не закінчився, а тому відповідачі не могли укладати оспорюваний договір оренди земельної ділянки.
Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ФГ "Партнер", в якому вимагає визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 20 грудня 2006 року, укладену 15 квітня 2010 року з цим фермерським господарством.
Зустрічний позов мотивований тим, що про існування цієї додаткової угоди відповідачу стало відомо лише після отримання копії позовної заяви та додатків до неї. Перед укладенням договору з ФГ "Форт"від 08 грудня 2017 року сторони робили перевірку за Державним реєстром речових прав і реєстрації додаткової угоди від 15 квітня 2010 року не було виявлено. Відповідач зазначає, що додаткова угода від 15 квітня 2010 року з боку ФГ "Партнер" підписана Тищенком Г.З., і ним же за довіреністю підписана ця угода від імені відповідача ОСОБА_1, тобто голова фермерського господарства діяв від імені цієї юридичної особи та представляв одночасно інтереси ОСОБА_1 як фізичної особи, що заборонено частиною третьою статті 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2018 року у задоволенні позову ФГ "Партнер" відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсною додаткову угоду, укладену 15 квітня 2010 року між ФГ "Партнер" і ОСОБА_1 щодо внесення змін до договору оренди землі, укладеного між сторонами 20 грудня 2006 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2, діючи як представник ОСОБА_1, не мав права укладати від його імені договір оренди земельної ділянки із ФГ "Партнер", представником якого він одночасно був. Таким чином, додаткова угода від 15 квітня 2010 року, якою строк дії договору оренди від 20 грудня 2006 року між ФГ "Партнер" і ОСОБА_1 подовжувався з 10-ти до 49-ти років, є недійсною, а тому строк дії цього договору складає 10 років. 08 грудня 2017 року між відповідачами ФГ "Форт" і ОСОБА_1 укладений договір оренди тієї ж земельної ділянки, коли зобов`язання сторін за попереднім договором оренди від 20 грудня 2006 року між ФГ "Партнер" і ОСОБА_1 вже припинилися. Оскільки станом на грудень 2017 року відповідач ОСОБА_1 не мав зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 20 грудня 2006 року, він міг вільно укладати договір оренди з іншим орендарем.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу ФГ "Партнер" залишено без задоволення, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним у справі доказам і дійшов обґрунтованого висновку про те, що додаткова угода від 15 квітня 2010 року, якою строк дії договору оренди від 20 грудня 2006 року, укладеного між ФГ "Партнер" і ОСОБА_1, подовжувався з 10 до 49 років, є недійсною, а тому цей договір діяв 10 років. З огляду на те, що станом на грудень 2017 року зобов`язання за договором від 20 грудня 2006 року припинилися, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 міг вільно розпоряджатися належною йому земельною ділянкою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ФГ "Партнер" через представника Желтобрюхова В. В. подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2018 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ФГ "Партнер" і відмовити у задоволенні зустрічного позову. Також ФГ "Партнер" просило зупинити виконання рішення суду першої інстанції у частині задоволення зустрічного позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Партнер" на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, зупинено виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2018 року в частині задоволення зустрічного позову до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції помилково зауважив на тому, що представник позивача визнав факт нездійснення позивачем внесення на користь відповідача орендної плати. Також суд першої інстанції помилково зазначив про відсутність у позивача доказів сплати ним орендної плати, оскільки в даному випадку на відповідача покладається обов`язок довести невиплату позивачем орендної плати. Відповідно до чинного законодавства готівкові операції, проведені юридичною особою, підтверджуються касовими документами. Позивач вважає, що належним доказом сплати орендної плати є заява ОСОБА_2 як представника орендодавця про отримання орендної плати, оскільки подібні заяви приймалися в іншій справі як належний доказ Апеляційним судом Запорізької області. Виконання обов`язку сплати орендної плати підтверджує і відсутність скарг з боку ОСОБА_1 Законодаство не передбачає права укладення другого договору оренди землької ділянки під час дії іншого договору оренди цієї ж земельної ділянки, тому договір оренди земельної ділянки, укладений ОСОБА_1 з ФГ "Форт", мав бути визнаний недійсним. Відповідач ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, оскільки, якщо б він не отримував орендну плату, то позовна давність почала обраховуватися наступного року після неотримання орендної плати, оскільки договір передбачав виплату орендної плати один раз на рік. Позивач вважає, що ОСОБА_1 не довів наявності підстав для розірвання договору оренди землі, оскільки не довів істотного порушення його умов позивачем.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.