Постанова
Іменем України
04 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 318/1221/18
провадження № 61-46942св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасник справи:
заявник - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 червня 2018 року у складі судді Петрова В. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 рокуу складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що вироком Запорізького обласного суду від 05 лютого 1999 року його було засуджено до найвищої міри покарання - розстрілу. Ухвалою цього ж суду від 16 червня 2000 року призначене покарання у вигляді смертної кари замінено на довічне позбавлення волі. Однак судове засідання 16 червня 2000 року відбулося без його участі та за відсутності адвоката, що є порушенням права на захист. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив встановити факт порушення його права на захист під час розгляду кримінальної справи.
Ухвалою Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 червня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Роз`яснено ОСОБА_1 його право на звернення до суду з відповідною заявою за місцем свого проживання після визначення способу захисту порушеного права.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що заявником порушені правила підсудності, встановлені статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якою заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Крім того, встановлення факту порушення права на захист не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Також суд роз`яснив, що заявнику слід визначитися з тим способом захисту, який він для себе обирає, в разі порушення, оспорювання або невизнання його прав, і в разі звернення до суду в порядку цивільного судочинства пред`явити позовні вимоги цивільного характеру із зазначенням конкретних відповідачів.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Кам`янсько-Дніпровського суду Запорізької області від 04 червня 2018 року змінено в частині правового обґрунтування підстав відмови у відкритті провадження у справі. Роз`яснено заявнику, що перегляд ухвали судової колегії з кримінальних справ Запорізького обласного суду від 16 червня 2000 року про заміну покарання з підстав порушення його права на захист підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що встановлення факту, що має юридичне значення, необхідне заявнику для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали Запорізького обласного суду від 16 червня 2000 року про заміну покарання у вигляді смертної кари на довічне позбавлення волі. Оскільки порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, то заява ОСОБА_1 про встановлення факту порушення його права на захист під час розгляду кримінальної справи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, що є підставою для зміни ухваленого ним судового рішення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяв, або направити справу до Енергодарського міського суду Запорізької області (за місцем його реєстрації).
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням вимог статей 15, 16 Цивільного кодексу України, оскільки розгляд справ про встановлення фактів порушення конституційних прав, а в даному випадку - права на захист, віднесено до цивільної юрисдикції, що відповідає частині першій статті 19 ЦПК України. Він подав заяву до Енергодарського міського суду Запорізької області, тобто з дотриманням правил підсудності.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області.
07 лютого 2019 року справа № 318/1221/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII)суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Звертаючись до суду з цією заявою, ОСОБА_1 вказував на те, що вироком Запорізького обласного суду від 05 лютого 1999 року його було засуджено до найвищої міри покарання - розстрілу. Ухвалою цього ж суду від 16 червня 2000 року призначене покарання у вигляді смертної кари замінено на довічне позбавлення волі. Однак судове засідання 16 червня 2000 року відбулося без його участі та за відсутності адвоката, що є порушенням права на захист під час розгляду кримінальної справи.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (частина друга статті 293 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);