ПОСТАНОВА
Іменем України
13 листопада 2019 року
Київ
справа №821/3852/15-а
адміністративне провадження №К/9901/12468/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В.М.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року (головуючий суддя - Милосердний М.М., судді - Бітов А.І., Ступакова І.Г.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі
третя особа - Північна виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - відповідач, Управління ДПСУ) про визнання протиправним і скасування наказу від 25.11.2015 № 57 о/с у частині звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України ОСОБА_1, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що 24.11.2015 ним було подано рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням. Бажаною датою звільнення ОСОБА_1 зазначено 01.12.2015. Наказом Управління державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі від 25.11.2015 № 57 о/с ОСОБА_1 був звільнений з Державної кримінально-виконавчої служби України в запас Збройних сил України за п. 64 "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114. Вважає, що зазначений наказ у частині звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 мав бути звільнений або 24.02.2016, тобто через три місяці після подання рапорту про звільнення відповідно до п. 68 Положення, або 01.12.2015, як він просив у рапорті, у разі згоди відповідача звільнити його раніше настання трьохмісячного строку. Звільнивши ОСОБА_1 на наступний день після подання рапорту про звільнення, відповідач позбавив його права відкликати свій рапорт, про що прямо зазначено у постановах Верховного Суду України по аналогічним справам. Також відповідачем не була встановлена наявність поважності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків позивачем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 25.11.2015 № 57 о/с у частині звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України ОСОБА_1. Поновлено ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді начальника оперативного відділу Північної виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (№ 90). Стягнуто з Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 8432,71 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що дії відповідача суперечать вимогам пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114, оскільки, за змістом цього законодавчого припису, до закінчення трьохмісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. Виплата грошового забезпечення за час вимушеного прогулу присуджується з тієї особи, яка допустила незаконне звільнення працівника.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Управління ДПСУ подало апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року задоволено апеляційну скаргу Управління ДПСУ, постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні його адміністративного позову до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.
Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу, зазначив, що в межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення, сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Позивач у рапорті зазначив бажану дату звільнення з 1 грудня 2015 року, тобто до закінчення встановленого Положенням № 114 тримісячного строку, що Управлінням ДПСУ не заперечувалось. Отже, між сторонами було досягнуто згоди на звільнення зі служби до закінчення строку передбаченого пунктом 68 Положення № 114 . Також наказ про звільнення ОСОБА_1 з 1 грудня 2015 року було видано 25 листопада 2015 року. Вислуга років розрахована включно по 30 листопада 2015 року. Позивач перебував на службі по 30 листопада 2015 року, що також підтверджується табелем обліку робочого часу за листопад 2015 року. Крім того, грошове забезпечення позивачу було нараховано та виплачено в повному обсязі за повний фактично відпрацьований ним час, а саме по 30 листопада 2015 року. Суд апеляційної інстанції не погодився з твердженням ОСОБА_1 про те, що він мав намір відкликати свій рапорт про звільнення за власним бажанням, а відповідачем його було позбавлено цього права, оскільки це жодним доказом не підтверджено. Управління ДПСУ наполягало, що з дня подачі рапорту про звільнення і до останнього робочого дня жодних рапортів про відкликання попереднього рапорту ОСОБА_1 не подавав, а починаючи з 1 грудня 2015 року до місця своєї служби не прибував та до виконання службових обов`язків не приступав. Також 4 грудня 2015 року у відділі кадрів ОСОБА_1 отримав під розписку трудову книжку та інші документи, і ніяких заяв не подавав. Отже, позивач вважав себе звільненим зі служби саме з 1 грудня 2015 року. Тому видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання міститься в рапорті про звільнення, є правомірним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
ОСОБА_1 (далі - скаржник) у вересні 2016 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що його було звільнено з 25.11.2015, а не з 01.12.2015. Звільнення саме з 01.12.2015 не підтверджено жодними письмовими доказами. При цьому, оскаржуваний наказ не містить календарної дати звільнення позивача, тому днем звільнення ОСОБА_1 є 25.11.2015, а домовленості про звільнення в цю дату досягнуто не було. У зв`язку зі звільненням у необумовлений між сторонами строк позивач був позбавлений можливості відкликати поданий ним 24.11.2015 рапорт про звільнення за власним бажанням. Також вважає, що обставини щодо виплати грошового забезпечення по 30.11.2015 не охоплюються предметом доказування в цій справі. Крім того, вважає, помилковим посилання суду апеляційної інстанції на пп. "ж" п. 63, а не на пп. "ж" п. 64 Положення № 114.
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі України з 1995 по 2015 рік. У Північній виправній колонії Управління ДПСУ (№ 90) ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника оперативного відділу установи, мав спеціальне звання підполковник внутрішньої служби.
24 листопада 2015 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням з 01.12.2015, в якому також зазначив, що відмовляється від проходження ОВЛК і претензій щодо звільнення не має.
На підставі рапорту від 24 листопада 2015 року, наказом Управління ДПСУ від 25.11.2015 № 57 о/с ОСОБА_1 був звільнений з Державної кримінально-виконавчої служби України у запас Збройних сил України за п. 64 "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служба рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, вислуга років на 30.11.2015р. складає: - у календарному обчисленні 20 років 03 місяці 09 днів, - у пільговому обчисленні 24 роки 00 місяців 16 днів.