ПОСТАНОВА
Іменем України
12 листопада 2019 року
Київ
справа №500/3846/17
адміністративне провадження №К/9901/23770/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенко М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради Одеської області, третя особа - благодійний фонд допомоги "Надія", про визнання протиправним пункту 1 рішення Ізмаїльської міської Ради від 28 квітня 2017 року №2170-ІІІ, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Ізмаїльської міської ради Одеської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017, прийняту у складі колегії суддів: Федусика А.Г. (головуючий), Шевчук О.А., Зуєвої Л.Є.
І. Суть спору
1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Ізмаїльського районного суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради Одеської області, третя особа - благодійний фонд допомоги "Надія", в якому просила суд визнати протиправним пункту 1 рішення Ізмаїльської міської Ради від 28 квітня 2017 року №2170-ІІІ "Про внесення змін в рішення Ізмаїльської міської Ради № 2044-V від 12 лютого 2009 року".
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.05.2001 Фонд комунального майна Ізмаїльської міської Ради та Благодійного фонд допомоги "Надія" уклали договір оренди нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 площею 356,7 кв.м. під адміністративне призначення терміном на 25 років з орендною платою 1 грн в рік згідно з рішенням Ізмаїльської міської ради від 15.09.2000 "Про надання пільг" терміном до закінчення строку повноважень міської Ради XXIII скликання.
3. 12.02.2009 Ізмаїльська міська Рада прийняла рішення № 2044-V "Про внесення змін в рішення Ізмаїльської міської Ради від 31.10.2008 №17801- V "Про надання згоди про припинення договору оренди нежилих приміщень за адресою АДРЕСА_1 на території центрального ринку з Благодійним фондом "Надія" та про внесення змін в договір оренди нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 з Благодійним фондом "Надія", по якому згідно пунктом 3 Благодійному фонду "Надія" надавалась пільга за орендною платою в розмірі 1 грн на рік з 01.01.2009.
4. Уважає, що вказаний пункт рішення Ізмаїльської міської Ради зачіпає її інтереси, як члена Благодійного фонду допомоги " Надія ", та підлягає визнанню протиправним.
І. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі розпорядження міського Голови від 04.05.2001 №306 між Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради та Благодійним фондом допомоги "Надія" 04.05.2001 був укладений договір оренди нерухомого майна, у якій в подальшому вносилися відповідні зміни.
6. Пунктом 3 рішення Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2044-V Благодійному фонду допомоги " Надія " надано пільгу з орендної плати та встановлено останню в розмірі 1,00 грн на рік з 01 січня 2009 року.
7. Пунктом 1 рішення Ізмаїльської міської ради №2170-ІІІ від 28.04.2017 вказаний пункт 3 рішення Ізмаїльської міської ради 12.02.2009 № 2044-V та відповідні зміни до договору оренди був скасований, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області постановою від 16.08.2017 у задоволенні позовних вимог відмовив.
10. Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності Благодійного фонду допомоги "Надія" є ОСОБА_3, водночас факту наділення членів Фонду такими правами судом не встановлено, як не встановлено порушення прав та інтересів позивача прийнятим спірним рішенням Ізмаїльською міською Радою.
11. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25.10.2017 рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив.
12. Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив із того, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
13. На підставі наведеного, враховуючи, що пункт 3 рішення Ізмаїльської міської Ради від 12.02.2009 № 2044-V, яке було скасовано спірним рішенням відповідача, було виконане та реалізоване, внаслідок чого у сторін по договору оренди виникли певні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що воно не може бути самостійно скасоване органом місцевого самоврядування, у зв`язку з чим пункт 1 рішення Ізмаїльської міської Ради від 28.04.2017 № 2170-ІІІ "Про внесення змін в рішення Ізмаїльської міської Ради 12.02.2009 № 2044-V" є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
IV. Касаційне оскарження
14. У касаційні скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
15. У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, винесене на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів та обставин справи, доводи ж касаційної скарги висновків цього суду не спростовують.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
19. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
20. За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
21. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
22. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
23. Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов`язків.
24. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
25. Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
26. За практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
27. За правилом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
VI. Позиція Верховного Суду