ПОСТАНОВА
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 815/2006/17
адміністративне провадження № К/9901/15834/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 815/2006/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Танцюра К. О., Бойко О. Я., Свида Л. І.) від 20 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Бойко А. В., Димерлій О. О., Єщенко О. В.) від 12 жовтня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31 січня 2017 року № 31-17;
- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати громадянку Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що рішення Державної міграційної служби України про відмову їй у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Так, вона є громадянкою Демократичної республіки Конго, прибула на територію України легально за студентською візою у 2011 році для здобуття вищої освіти, де народила дитину та звернулась до міграційної служби із відповідною заявою про надання їй захисту, у зв`язку із необхідністю подальшого легального перебування на території України та небажанням повернутися на Батьківщину з причини втрати власного життя та життя дитини у громадянській війні. Крім цього, позивач зазначає, що вона є самотньою жінкою без супроводу та батьки примушували її вийти заміж за чоловіка, який старше за неї, що відповідає умовам для визнання особи біженцем, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 08 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
6. 30 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України від Державної міграційної служби України надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
7. Вищим адміністративним судом справа до розгляду не призначалася.
8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.
9. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10. 05 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі № 815/2006/17 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Білоус О. В. - головуючий суддя, Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.).
11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 560/0/78-19 від 31 травня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
13. Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Демократичної Республіки Конго, за віросповіданням - християнка. Країна постійного проживання - АДРЕСА_1 .
15 . 02 листопада 2011 року позивач, за національним паспортом та студентською візою, літаком вилетіла з м. Кіншаса (Конго) до Ефіопії. З Ефіопії літаком прибула до м. Стамбул та 04 листопада 2011 року прибула до м. Донецьк (Україна).
16. ОСОБА_1 не одружена, має сина ІНФОРМАЦІЯ_2 .
17. 02 червня 2016 року позивач звернулась до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. За результатами розгляду документів щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок від 13 січня 2017 року по справі № 2016OD0080 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. Відповідно до висновку ГУ ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13 січня 2017 року міграційна служба дійшла висновку про те, що після проведення інтерв`ю та анкетування ОСОБА_1 не виявлено жодних ознак переслідування, сімейні конфлікти та питання власної долі не є підставами для звернення за захистом і не містять відповідні ознаки юридичних термінів біженець та особи, яка потребує додаткового захисту. Аналізом матеріалів особової справи та інформації по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті у контексті підстав для надання додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також, не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявниці нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, у регіоні постійного проживання заявниці наразі відсутні будь-які збройні конфлікти. Заявниця має можливість повернутись до країни громадянської належності та у випадку необхідності може скористатися альтернативою внутрішнього переміщення.
20. Рішенням Державної міграційної служби України від 31 січня 2017 року № 31-17, з посиланням на п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", підтримано висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
22. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
23. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що міграційним органом, який розглядав заяву ОСОБА_1, належним чином проаналізовано всі подані нею відомості про її особу та причини звернення за захистом, і відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято правомірне рішення про відмову у визнанні біжанцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
24. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
25. Зокрема, скаржник зазначила, що судами порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, оскільки судові рішення були ухвалені без вивчення інформації по країні походження. Так, існує ризик переслідувань позивача, за ознаками належності до певної соціальної групи - жінки без підтримки сім`ї та жертви традиційних практик (примусового шлюбу). Позивач - самотня жінка без супроводу, оскільки її сім`я відмовилася від спілкування з нею через народження позашлюбної дитини, а з батьком дитини зв`язок не підтримується.
26. Також, скаржник зазначила, що ситуація у Демократичній республіці Конго характеризується, як ситуація загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини, через постійні зіткнення із-за політичної ситуації, відтак позивач може піддаватися шкоди, оскільки у країні громадянського походження можливість внутрішнього переміщення залишається практично неможливою.
27. Крім цього, скаржник зазначила, що судами порушені статті 1, 33 конвенції про статус біженців 1951 року, оскільки у випадку повернення позивача до країни походження її життю та здоров`ю буде загрожувати реальна небезпека.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
29. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі - Закон № 3671-VI).
31. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
32. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.