ПОСТАНОВА
Іменем України
12 листопада 2019 року
Київ
справа №802/1154/17-а
адміністративне провадження №К/9901/39298/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТЕР"
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 (головуючий суддя: Біла Л.М., Гонтарук В.М., Граб Л.С.)
у справі № 802/1154/17-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТЕР"
до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСТЕР" (далі - позивач, ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.07.2017 № 0005851402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість (ПДВ) за лютий 2017 року на 218549,00 грн.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2017 позов задоволено, скасовано та визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 06.07.2017 № 0005851402.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм підпунктів 198.1. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. За доводами касаційної скарги реальність господарської операції з поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ "Релайтінг" підтверджено первинними документами, відсутність необхідної кількості трудових ресурсів у постачальника було компенсовано залученням ним підрядників, а також посилається на індивідуальних характер відповідальності платника податків.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача за лютий 2017 року розміру від`ємного значення суми ПДВ у розмірі 218549,00 грн., згідно з податковим повідомленням-рішенням від 06.07.2017 № 0005851402, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 21.06.2017 № 717/1406/23103085. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пунктів 198.1., 198.3., 198.6 ст. 198 ПК, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за лютий 2017 року на 218549,00 грн., внаслідок завищення податкового кредиту на цю суму за лютий 2017 року, сформованого за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ "Релайтінг" з посиланням на поставку підрядних робіт.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ "Релайтінг" підрядних послуг (ремонт офісного приміщення ТОВ, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. В. Антоновича, буд. 7) згідно з договором підряду від 10.01.2017 № 27, сторони склали акт приймання виконаних підрядних робі, від імені цього постачальника виписана податкова накладна, на підставі якої позивач задекларував суми податкового кредиту у податковій декларації із ПДВ за лютий 2017 року.
Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).
При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст. 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, виходив із мотивів не підтвердження реального характеру поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ "Релайтінг". Такі висновки суду зроблені на підставі оцінки доданих позивачем до матеріалів справи доказів, зокрема відсутності доказів достатньої кількості трудових ресурсів як власних, так і залучених контрагентом, які були б достатніми для виконання обумовлених в акті виконаних підрядних робіт обсягу послуг. Так, у судовому процесі встановлено, що виконання обумовленого обсягу підрядних робіт за період із 10.01.2017 по 03.02.2017 вимагало залучення близько 35 працівників, тоді як вказаний постачальник не подавав до контролюючого органу звітності щодо нарахованої заробітної плати та нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; не було додано до матеріалів справи також і доказів залучення ТОВ "Релайтінг" трудових ресурсів шляхом укладення цивільних угод. Оцінюючи вказані докази, із врахуванням обставин відсутності інформації про наявність у цього постачальника необхідних адміністративно-господарських ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності та поставки послуг; не типовість вказаного виду послуг для господарської діяльності цього постачальника - основний вид діяльності: оптова торгівля; невиконання цим постачальником своїх податкових обов`язків зі сплати податкових зобов`язань із ПДВ та подання податкової звітності; того факту, що ОСОБА_1 є засновником, керівником та головним бухгалтером окрім ТОВ "Релайтінг" одночасно ще 30 підприємств, розташованих у м. Миколаєві та м. Херсоні, що ставить під сумнів виконання нею контрольних та організаційно-розпорядчих функцій у всіх цих підприємствах, апеляційним судами були обґрунтовано оцінені як свідчення відсутності фактичної поставки позивачу послуг від ТОВ "Релайтінг". Оцінка доказів судом зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного судового рішення).