Постанова
Іменем України
11 листопада 2019 року
місто Київ
справа № 387/460/17
провадження № 61-27326св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, Відділ Держгеокадастру у Добровеличківському районі Кіровоградської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2017 року у складі судді Майстер І. П. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Черненко В. В., Чельник О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У травні 2017 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування запису з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Позивачі на обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності в рівних частинах належить домоволодіння на АДРЕСА_1 . Після розроблення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі за зазначеною адресою, її погодження та затвердження, позивачі 04 березня 2015 року звернулися до Відділу Держземагентства у Добровеличківському районі Кіровоградської області (далі - Відділ Держземагентства) із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру (реєстраційний № ЗВ-3501764272015), але отримали відмову у зв`язку із невідповідністю електронного документа встановленим вимогам, а саме перетину ділянок з ділянкою 3521710300:50:106:0012, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Площа співпадіння становить 0, 7885%. Причиною співпадіння площ суміжних ділянок стало спотворення меж земельних ділянок власницею домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, що стало можливим завдяки тому, що відповідач належним чином не погодила із позивачами межі земельної ділянки. Відомості про зазначену земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру на підставі розробленої відповідачем ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою. Таким чином, відповідач своїми протиправними діями порушує їхнє право на реєстрацію належної їм земельної ділянки.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відзив на позов не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2017 року в позові відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що усунення перешкод у реалізації права на реєстрацію належної позивачам земельної ділянки шляхом скасування державної реєстрації відповідача та скасування запису з державного земельного кадастру у зв`язку із непогодженням акта узгодження меж земельних ділянок з власниками суміжних земельних ділянок, як спосіб захисту права, чинним законодавством не передбачено, а отже позивачами невірно обрано спосіб захисту своїх прав.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу позивачів відхилено, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції зазначив, що позивачі не довели порушення їхніх прав, оскільки формування та реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 3521710300:50:106:0012 проведено відповідним державним органом згідно з вимогами чинного законодавства. Розроблена, погоджена та затверджена технічна документація, на підставі якої сформовано та зареєстровано земельну ділянку, кадастровий номер 3521710300:50:106:0012, право власності на яку належить ОСОБА_3, якою визначено межі та форма цієї земельної ділянки, є дійсною. А отже, на час розгляду справи, підстави для скасування реєстрації зазначеної земельної ділянки та скасування кадастрового номеру цієї земельної ділянки відсутні.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , ОСОБА_2, не погодившись із судовими рішеннями, у жовтні 2017 року подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявники зазначають, що суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що самий факт непогодження ОСОБА_4 меж земельної ділянки із позивачами призвів до накладення земельних ділянок позивачів та відповідача, у зв`язку із чим заявникам відмовлено у реєстрації земельної ділянки. Відсутність погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами протирічить вимогам чинного законодавства, отже суди необґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності у рівних частинах належить домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Після розроблення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі за зазначеною адресою, її погодження та затвердження, позивачі 04 березня 2015 року звернулися до Відділу Держземагентства із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру (реєстраційний № ЗВ-3501764272015).
Рішенням від 04 березня 2015 року № РВ-3500070632015 державним кадастровим реєстратором Відділу Держземагентства ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин ділянок з ділянкою № 3521710300:50:106:0012, площа співпадає на 0, 7885 %, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Відомості про зазначену земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру на підставі розробленої відповідачем ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою.
З метою усунення перешкоди у внесенні до Державного земельного кадастру відповідних відомостей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, Відділу Держгеокадастру про виключення запису з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 3521710300:50:106:0012.
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2017 року у справі № 387/753/16-ц ОСОБА_1, ОСОБА_2 у позові відмовлено. Зазначеним рішенням встановлено, що згідно з висновком експерта від 27 лютого 2017 року № 2046 у матеріалах технічної документації земельної ділянки № 3521710300:50:106:0012 підписи в акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання виконані не позивачами.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.