У Х В А Л А
23 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 685/261/17
Провадження № 14-608цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" про визнання договору оренди землі недійсним
за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 травня 2017 року (суддя Самойлович А. П.) та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року (судді Корніюк А. П., П`єнта І. В., Талалай О. І.),
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (далі - ТОВ "Україна 2001"), в якому просила суд: визнати недійсним договір оренди землі від 07 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Україна 2001", та зобов`язати ТОВ "Україна 2001" повернути належну їй спірну земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 07 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Україна 2001" укладено договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки, загальною площею 3,7103 га строком на 10 років. Вона вважає, що оспорюваний договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки у ньому відсутні такі істотні умови як кадастровий номер земельної ділянки, умови збереження стану об`єкта оренди - земельної ділянки, порядок внесення та перегляду орендної плати і незрозуміла формула визначення розміру орендної плати (пункт 9 договору оренди землі).
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачкою не доведено порушення її прав. У пунктах 1, 2 оспорюваного договору, екземпляр якого знаходиться у орендаря та у реєстраційному органі, вказаний кадастровий номер земельної ділянки 6824783600:02:004:0101, а відсутність зазначення кадастрового номеру на екземплярі договору оренди землі, наданого позивачкою, не може розцінюватися як відсутність усієї такої істотної умови договору, як об`єкт оренди, оскільки кадастровий номер є лише однією із складових частин цієї умови. Посилання на відсутність таких умов договору, як умови збереження стану об`єкта оренди - земельної ділянки, та порядку внесення і перегляду орендної плати, суди відхилили, оскільки ці умови договору врегульовані положеннями оспорюваного договору.
При відхиленні доводів апеляційної скарги апеляційний суд вказав, що позивачкою та її представником в порушення вимог статті 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів порушення прав ОСОБА_1 відсутністю в спірному договорі оренди землі від 07 лютого 2014 року кадастрового номеру земельної ділянки та відсутністю умов збереження стану об`єкта оренди - земельної ділянки.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалася на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що примірники оспорюваного договору, які знаходяться у орендаря та реєстраційному органі, не містять її підпису, а у примірнику ОСОБА_1 відсутній кадастровий номер земельної ділянки. Також зазначила, що суди не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року у справі № 6-77цс12.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Заперечення на касаційну скаргу в установлений судом строк не надходили.
Касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (частина четверта статті 404 цього Кодексу).
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 02 жовтня 2019 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України з огляду на те, що колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у рішенні Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 18 липня 2012 року у справі № 6-77цс12).
Ухвалу мотивовано тим, що Верховний Суд України неодноразово висловлював підхід, згідно з яким відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон України "Про оренду землі"; у редакції, чинній на момент укладення договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом. Зокрема:
у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-88цс14 вказано, що: "відповідно до вимог статті 3 ЦПК України й статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право, а тому при розгляді справи про визнання недійсним договору оренди землі, з підстав відсутності у договорі передбаченої статтею 15 Закону України "Про оренду землі" такої істотної умови, як умова передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, суду слід з`ясувати чи дійсно порушено права орендодавця відсутністю такої умови, її істотність та в чому полягає порушення законних прав позивача".
у постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-94цс14 зроблено висновок, що: "відсутність у договорі оренди землі, укладеному 05 грудня 2008 року, істотної умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним. Крім того, судом залишено поза увагою вимоги статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно були порушені права позивача при укладенні договору у зв`язку з відсутністю в ньому зазначеної умови"
у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 зазначено, що: "правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав";
Водночас у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року у справі № 6-77цс12 зроблено висновок, що: "у пунктах 17 оспорюваних договорів оренди землі не вказані умови збереження стану об`єкта оренди, що відповідно до абзацу шостого частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" є істотною умовою договору оренди землі. Відсутність у договорах оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених у частині першій статті 15 Закону України "Про оренду землі", зокрема умов збереження стану об`єкта оренди, є підставою для визнання недійсними таких договорів оренди відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі".
Тобто згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року у справі № 6-77цс12 для визнання недійсним договору оренди землі достатнім є лише факт відсутності у такому договорі хоча б однієї з істотних умов, передбачених частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі".
Оскільки Верховний Суд України від вищезазначеного правового висновку не відступав колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з метою забезпечення принципу правової визначеності вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року у справі № 6-77цс12.
Вивчивши матеріали касаційної скарги, мотиви на підставі яких постановлено ухвалу Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду вважає її недостатньо мотивованою та не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду з огляду на таке.
Частинами першою та другою статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, який у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.