Постанова
Іменем України
6 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 636/2469/14-к
провадження № 51-3073км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Вус С. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Холявчука А. А.,
прокурора Сенюк В. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 1 червня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 2 квітня 2019 року і прокурора Шуляка Олексія Вікторовича на ухвалу Харківського апеляційного суду від 2 квітня 2019 року в кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12013220440001519, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, який має середню технічну освіту, одружений, не працює, раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 1 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 27 477 грн та моральної шкоди у розмірі 200 000 грн задоволено, також стягнуто витрати медичного закладу на лікування потерпілої, вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 2 квітня 2019 року вирок місцевого суду змінив.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнив від відбування основного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки і поклав на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
У решті вирок залишено без зміни.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за кримінальне правопорушення, вчинене за наступних обставин. 30 липня 2013 року о 08:00 він керував належним йому на праві власності технічно справним автомобілем "Mitsubishi Pajero Wagon" р.н. НОМЕР_1, що рухався по вул. Рози Люксембург у м. Чугуєві з боку вул. Гвардійської у напрямку вул. Харківської.
На перехресті вулиць Харківської та Рози Люксембург ОСОБА_1, повертаючи на вул. Харківську, порушив вимоги пунктів 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху (далі ? ПДР), згідно з якими перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку. ОСОБА_1 не переконався, що він рухається на автомобілі безпечно, не створюючи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка рухалася по пішохідному переходу, перетинаючи вулицю Харківську, справа на ліво, по ходу руху зазначеного автомобіля.
Унаслідок дорожньо-транспортної події потерпілій ОСОБА_2 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні, для життя в момент заподіяння, у вигляді закритої травми шийного відділу хребта, а саме перелому дужки 6-го хребця та його переднього підвивиху.
Порушення пунктів 10.1, 16.2 ПДР руху водієм ОСОБА_1 перебувають у прямому причинному зв`язку з подією та наслідками, що настали.
Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги
Засуджений ОСОБА_1 в уточненій касаційній скарзі посилається на те, що стороною обвинувачення не було доведено наявності події кримінального правопорушення, цивільний позов потерпілої не підлягає задоволенню, оскільки розмір майнової шкоди не підтверджений належними та допустимими доказами, а розмір моральної шкоди нічим не вмотивований. Покликається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відкинули показання свідків та висновки чотирьох експертиз, які проведено під час судового розгляду та були предметом розгляду в суді першої інстанції. Він зазначив, що висновки експертів суперечать один одному і що суд взяв до уваги одні висновки, не мотивувавши неприйняття інших. Крім того, суд першої інстанції не відобразив у вироку, не дав належної оцінки, не зіставив з іншими доказами та не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, які стверджували, що контакту пішохода з автомобілем не було. Вказав, що лікар-травматолог ОСОБА_5 та лікар-рентгенолог ОСОБА_6 не є судово-медичними експертами, а тому на їх доводи про те, що для отримання травм потерпілою потрібна була травматична сила чи поштовх, не міг посилатись суд у вироку. Висновки судово-медичної експертизи від 24 грудня 2013 року № Ж380-КЕ/13 та комплексної судово-медичної та судово-автотехнічної експертиз від 4 червня 2014 року № 292/14-91-КЄ/14, відповідно до яких потерпілій було завдано тяжкі тілесні ушкодження, не доводять причинно ? наслідкового зв`язку з подією, що сталась 30 липня 2013 року, і травмою, отриманою ОСОБА_2 Засуджений стверджує, що суд проігноровав висновки спеціаліста ОСОБА_7 від 4 червня 2015 року № 11/15, а показання експерта ОСОБА_8 вказують на відсутність події кримінального правопорушення. Вказує на ненадання належної оцінки висновку від 4 лютого 2015 року № 34-мк медико-криміналістичної експертизи, відповідно до якої на взутті потерпілої не виявлено пошкоджень, які могли свідчити про первинний контакт автомобіля з тілом пішохода. А також вказує, що за висновком експерта від 14 грудня 2015 року № 96-МК розрив ремінця міг утворитись як у момент самовільного падіння потерпілої на дорогу, так і в результаті його перерозтягу. Зазначає, що згідно з висновком від 14 січня 2016 року № 380-А/15-24084/15/52 відсутні будь-які об`єктивні експертні дані, які б вказували на наявність контактування потерпілої та автомобіля 30 липня 2013 року. ОСОБА_1 зауважив, що апеляційний суд не дослідив повторно обставин, а суд першої інстанції дослідив неповністю та з порушеннями КПК. Тому просить рішення судів скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У касаційній скарзі прокурор Шуляка О. В. просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Прокурор зазначає, що апеляційний суд, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК, жодним чином не мотивував свого рішення про можливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням, не оцінив усіх доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, та не надав належної оцінки позиції потерпілої. Крім того, прокурор зазначив, що жодна сторона не просила застосувати до засудженого положення передбачені ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Потерпіла ОСОБА_2 подала до суду заперечення, в яких вказала, що касаційна скарга засудженого є безпідставною, необґрунтованою, надуманою, складена з перекручуванням та замовчуванням фактів з метою уникнення справедливого покарання. Зауважує, що свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не стверджували жодного разу, що контакту між потерпілою та автомобілем ОСОБА_1 не було, а зазначали, що контакту не бачили. Відзначила, що ОСОБА_4 не заперечував своєї присутності під час проведення слідчого експерименту, відтворення обстановки та обставин події, а свідок ОСОБА_3 ? свого знайомства із ОСОБА_1 Вказала, що свідок ОСОБА_9 ? лікар, який її оперував, стверджував, що ушкодження були свіжими та мали травматичний характер. На її думку, посилання засудженого на упередженість суду у зв`язку з відхиленням як доказу висновку спеціаліста ОСОБА_7 від 4 червня 2015 року № 11/15 є необґрунтованим, суд правильно встановив, що спеціаліст зробив висновки без вивчення медичної документації потерпілої та без її огляду. Крім цього, потерпіла вважає, що засуджений хоче уникнути покарання, затягуючи розгляд справи, щоб минув строк виконання вироку. Зазначила, що 1 серпня 2013 року ОСОБА_1 подав заяву до страхової компанії, де вказав її як потерпілу та долучив власноруч складену схему місця ДТП, позначивши місце наїзду на неї.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Ухвала апеляційного суду це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.
Відповідно до цієї норми закону в мотивувальній частині ухвали суд апеляційної інстанції зобов`язаний навести встановлені ним обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними. При зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у порушенні ПДР за обставин, викладених у вироку, внаслідок чого потерпілій ОСОБА_2 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, яким суд дав належну оцінку.
Зокрема, обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості засудженого в порушенні ПДР, суд послався:
· на показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які вказали, що дійсно перебували у момент ДТП на перехресті вулиць Харківської та Рози Люксембург у м. Чугуєві, де бачили автомобіль обвинуваченого і потерпілу, яка перетинала проїзну частину на зелений сигнал світлофору, однак самого зіткнення не бачили;
· показання лікаря-рентгенолога КЗОЗ "Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ОСОБА_6, який під час допиту в суді зазначив, що травма шиї у потерпілої виникла під впливом травматичної сили, її вроджена природа виключається, пошкодження відповідають даті ДТП;
· показання лікаря травматолога КЗОХ "Чугуївська центральна районна лікарня ім. М. І. Кононенка" ОСОБА_5 про те, що в день ДТП ОСОБА_2 було доставлено до медичного закладу з тілесними ушкодженнями, які вона отримала внаслідок ДТП;