ПОСТАНОВА
Іменем України
12 листопада 2019 року
Київ
справа №760/6456/16-а
адміністративне провадження №К/9901/29864/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року (суддя Притула Н.Г.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року (судді: Чаку Є.В. (головуючий), Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.)
у справі № 760/6456/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс великих платників податків ДФС) про скасування постанови від 22 березня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що постанова про накладення адміністративного стягнення є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ "Євростандарт-Автогаз" своєчасно та у повному обсязі сплатило єдиний внесок. Крім того позивач зауважив, що він протягом останнього року не притягувався до адміністративної відповідальності за таке ж правопорушення.
Шевченківський районний суд м. Києва постановою від 19 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: скасував постанову Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 22 березня 2016 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення частини п`ятої статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 червня 2017 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. При цьому в обґрунтування касаційної скарги відповідач посилався на правомірність прийняття постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 липня 2017 року відкрив касаційне провадження.
Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення з огляду на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій.
27 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України), передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 21 березня 2016 року головним державним ревізором-інспектором Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДФС Барилюк О.В. складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - керівника ТОВ "Євростандарт-Автогаз", який несвоєчасно сплатив єдиний внесок у розмірі 41 421, 51 грн (із терміном сплати - 20 січня 2016 року, фактично сплачено 22 січня 2016 року), чим порушив пункт 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та частину п`яту статті 165-1 КУпАП.
На підставі зазначеного протоколу постановою Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників ДФС від 22 березня 2016 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення частини п`ятої статті 165-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 680 грн.
Правомірність прийняття вказаної постанови про накладення адміністративного стягнення є предметом розгляду даної справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за: порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску; подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених цим Законом (частина перша статті 26 Закону № 2464).