Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 641/5955/17
провадження № 61-36940св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: комунальне підприємство "Завод Укрелектроремонт", Харківська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2018 року у складі колегії суддів: Овсяннікова А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 з підстав статті 71 ЖК України.
Позовна заява мотивована тим, що вона є наймачем зазначеної квартири у будинку гуртожитка, у якій, окрім неї, зареєстрована її донька ОСОБА_2 Зазначала, що відповідач виїхала за межі України, не проживає у квартирі, не сплачує за комунальні послуги та не виконує інші зобов`язання, пов`язані з утриманням житла. При цьому позивач посилалася на те, що вона є особою похилого віку, її дохід становить лише пенсія, з якого сплачує за комунальні послуги за доньку, яка не проживає у квартирі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року позов задоволено; визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт не проживання відповідача у квартирі підтвердили свідки-сусіди, а ОСОБА_2 із заявами щодо чинення їй перешкод у проживанні до правоохоронного органу не зверталася.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2018 року заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради витрати у розмірі 704 грн на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не вказала місце вибуття відповідача, нову фактичну адресу її проживання, не надала доказів на підтвердження перетину ОСОБА_2 кордону України та не проживання у квартирі більш ніж шість місяців, відсутності її особистих речей у квартирі, довідки з медичних закладів щодо не звернення відповідача за отриманням медичної допомоги. Пославшись на те, що акт не проживання відповідача у квартирі належно не посвідчено, показання свідків не є беззаперечними доказами такого не проживання, суд дійшов висновку, що у справі не здобуто доказів на підтвердження того, що відповідач втратила інтерес до квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2018 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Комінтернівського районного суду м. Харкова.
Справа надійшла до Касаційного цивільного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 надала до суду ті докази, які вона могла об`єктивно отримати щодо ОСОБА_2 Відповідач не обмежена в праві отримувати медичні послуги не за місцем проживання, акт її непроживання у квартирі складений за участю дільничного поліції та осіб, які підтвердили викладені в акті обставини. Суд апеляційної інстанції не вказав у рішенні суду норму права, яка була неправильно застосована судом першої інстанції. Ухваленням Комінтернівським районним судом м. Харкова заочного рішення від 06 грудня 2017 року права ОСОБА_2 не порушуються.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві, поданому у серпні 2018 року до Верховного Суду, Харківська міська рада просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2018 року - без змін, мотивуючи це тим, що визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою порушить її конституційне право на житло, передбачене статтею 47 Конституції України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить територіальній громаді.
У квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 з 10 грудня 1993 року, ОСОБА_2 - з 16 червня 1999 року.
На підтвердження непроживання ОСОБА_2 у квартирі з жовтня 2015 року ОСОБА_1 надала до суду акт від 17 серпня 2017 року, підписаний ОСОБА_4, ОСОБА_5 та дільничним поліції Слобідського відділу поліції управління ГУНП в Харківській області.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.