Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 161/7381/16-ц
провадження № 61-21493св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_3, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2017 року у складі судді Гриня О. М. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Грушицького А. І., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, 15 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори позики у формі розписок, за якими позивач передала, а відповідач отримала: за розпискою № 1 - золото 585 проби 134,30 г та грошові кошти в сумі 6 408,00 грн зі строком повернення до 31 грудня 2013 року; за розпискою №2 - золото 585 проби 521,69 г та грошові кошти в сумі 11 310,00 грн з строком повернення до 31 грудня 2013 року.
Позивачем зазначено, що вказані в розписках золото та кошти відповідач не повернула, чим порушила умови договорів позики.
Звертаючись до суду, позивач заявляла вимогу про стягнення грошових коштів та відшкодування збитків за договором позики, при цьому просить стягнути не речі визначені родовими ознаками в натурі, а грошові кошти еквівалент вартості золота на момент звернення до суду, в зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договорами позики. Підставою такої вимоги зазначено отримання від відповідача інформації про відсутність предмету позики (золота). Позивач вважає, що примусове виконання не виконаного божником зобов`язання, якщо його предметом є передача у власність кредитору індивідуально визначеної речі, можливе лише за наявності такої речі, в решті випадків невиконання зобов`язань вирішується питання про відшкодування завданих збитків. А тому, в зв`язку з невиконанням позичальником своїх обов`язків з повернення боргу, позивачу завдано збитків, які підлягають відшкодуванню.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти за договором позики від 15 листопада 2013 року, укладеного у формі розписки в сумі 6 408,00 грн та за договором позики від 15 листопада 2013 року, укладеного у формі розписки в сумі 11 310,00 грн. Крім того, просила стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 збитки за договором позики від 15 листопада 2013 року, укладеного у формі розписки в сумі 76 048,72 грн, як еквівалент 134,30 г золота та за договором позики від 15 листопада 2013 року, укладеного у формі розписки в сумі 295 412,18 грн. як еквівалент 521,69 г золота.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2017 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 грошові кошти за договорами позики від 15 листопада 2013 року в сумі 17 718,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що в спірних правовідносинах наявність підстави для задоволення вимог про стягнення грошових коштів, що були передані в позику, у розмірі 17 718,00 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики відповідно в розмірі 76 048,72 грн та 295 412,18 грн, як еквіваленту неповернутого золота, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач обрала не належний спосіб захисту своїх прав, оскільки золото передане в позику є річчю, що визначена родовими ознаками.
Рішення суду першої інстанції оскаржувалось в апеляційному порядку у частині незадоволених позовних про стягнення збитків, завданих неналежним виконанням договорів позики в розмірі 76 048,72 грн та 295 412,18 грн як еквіваленту, переданого в позику золота.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій в частині незадоволених позовних вимог, задовольнити позов в цій частині.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали цивільної справи № 161/7381/16-ц з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
На виконання підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів" 26 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що ювелірні вироби, які передавались в позику, не визначені індивідуальними ознаками, зазначено лише марку та вагу золота. Вказані вироби використовувались відповідачем під час провадження підприємницької діяльності. Згідно з розписками від 15 листопада 2013 року відповідач зобов`язувалась повернути гроші та золото в строк до 31 грудня 2013 року, однак таке зобов`язання не виконала.
Під час досудового врегулювання спору ОСОБА_2 повідомила позивача про те, що золото викрадено, іншого золота та грошей для його придбання вона не має, а тому не може виконати зобов`язання в цій частині. Враховуючи відсутність предмету позики та можливості його придбання, заявник обрала такий спосіб захисту свого права як стягнення збитків в зв`язку відсутністю предмету позики, без прив`язки до родових чи індивідуальних ознак речі, яка була передана в позику, в розмірі еквіваленту вартості золота на день звернення до суду.
На думку заявника, суди дійшли помилкового висновку в межах спірних правовідносин про необхідність повернення відповідачем саме речі визначеної родовими ознаками, а не збитків розрахованих як еквівалент вартості такої речі, тим самим порушили її право на обрання ефективного способу захисту порушеного цивільного права. Крім того, вказала, що вона втратила інтерес до виконання боржником свого зобов`язання в натурі, з посиланням на статті 611, 612 ЦК України.
В касаційному порядку оскаржується рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвала суду апеляційної інстанції.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
У липні 2017 року на адресу суду касаційної інстанції від ОСОБА_2 надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 . У запереченні відповідач вказала, що касаційна скарга є безпідставною, а рішення судів попередніх інстанції є законними та обґрунтованими, тому такі скасуванню не підлягають. Крім того, вказала, що згідно з розписками золото є річчю., яка визначена родовими ознаками, є замінною, а тому позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а не відшкодувати збитки. ОСОБА_2 наголосила, що в розписках не зазначено грошовий еквівалент, переданого в позику золота, та не передбачено можливості стягнення коштів замість золота.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 з таких мотивів.
Суди встановили, що відповідно до розписки від 15 листопада 2013 року відповідач ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 золото 585 проби вагою 521, 69 г та 11 310,00 грн, зобов`язалась повернути отримані цінності до 31 грудня 2013 року.
Згідно з іншою розпискою від 15 листопада 2013 року відповідач отримала від позивача в борг золото 585 проби вагою 134,30 г та 6 408,00 грн, зобов`язалась отримані цінності повернути до 31 грудня 2013 року.
Факт написання вказаних розписок, отримання грошових коштів та золота, про які зазначено в них, відповідач не заперечувала. В процесі використання вказаних цінностей у підприємницькій діяльності, золото передане в позику було викрадене.
В позовній заяві, поданій до суду 06 червня 2016 року, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти за договорами позики в загальному розмірі 389 178,90 грн.
В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що зі слів відповідачки їй стало відомо, що золото, яку позивач передала відповідачу за договорами позики, втрачено, просила суд стягнути із ОСОБА_2 на її користь грошові кошти за договорами позики в розмірі 17 718,00 грн та збитки, завдані позичальнику у зв`язку із втратою виробів із золота, в загальному розмірі 371 460,90 грн, що еквівалентно вартості 134,30 г золота та 521,69 г золота.
Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другої сторони (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Відповідно до положень частини першої статті 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (частина друга статті 184 ЦК України).
За своїм юридичним змістом укладений між сторонами договір є договором позики, а його предметом є золото, тобто річ визначна родовими ознаками.
Майно, яке є предметом позики, переходить у власність позичальника та перестає бути об`єктом власності позикодавця, який має право претендувати на повернення аналогічних за кількістю речей того ж роду і такої ж якості, а не того самого майна, що було передане в позику.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.