ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 644/3016/15-ц
провадження № 61-26917св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Банк Фінанси та Кредит",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Булавінова Юлія Володимирівна, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 червня 2015 року, ухвалене у складі судді Горчакової О. І., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Бровченко І. О., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Фінанси та Кредит") про захист прав споживача фінансових послуг.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 23 червня 2006 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінанси та Кредит" (далі - ТОВ "Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є ВАТ "Фінанси та Кредит", укладено кредитний договір № 111/06-Ф, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 152 000 грн зі сплатою 13,5 процентів річних на строк до 23 червня 2021 року.
Крім того, 21 серпня 2007 року та 1 серпня 2008 року між ним та ВАТ "Фінанси та Кредит" укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до кредитного договору № 111/06-Ф від 23 червня 2006 року, якими збільшено розмір кредиту до 262 600 грн, змінено процентну ставку на 14 процентів річних та визначено строк дії кредитного договору до 23 березня 2016 року.
Позивач вказав, що під час укладення кредитного договору та додаткових угод до нього ВАТ "Фінанси та Кредит", використовуючи нечесну підприємницьку практику, не здійснило належний детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача, не зазначило вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості, не визначило реальну процентну ставку.
Вважав, що умови кредитного договору та укладених до нього додаткових угод є несправедливими.
Пославшись на порушення відповідачем статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_1 просив визнати недійсними кредитний договір № 111/06-Ф від 23 червня 2006 року, додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 111/06-Ф від 21 серпня 2007 року, додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 111/06-Ф від 1 серпня 2008 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів невідповідність законодавству умов кредитного договору та додаткових угод до нього.
Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача щодо укладення відповідачем правочинів з використанням нечесної підприємницької практики, ненадання банком інформації про загальну сукупну вартість кредиту та процентну ставку, тому вважав відсутніми підстави для визнання недійсним договору про надання кредиту та додаткових угод до нього.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 червня 2015 року залишено без змін.
З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.
Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору та додаткових угод до нього недійсними, оскільки ОСОБА_1 перед укладенням договору отримав від банку інформацію згідно із вимогами чинного на момент укладення правочинів законодавства України, зокрема, Закону України "Про захист прав споживачів", сторони погодили істотні умови, форму та зміст правочинів, що відповідає положенням статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивач не довів, що банк не зазначив інформації щодо загальної сукупної вартості кредиту та процентної ставки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2017 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Булавінова Ю. В., звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність правових підстав для визнання правочинів недійсними, оскільки під час укладення договору банк не надав повну інформацію про кредитні умови та їх зміну, суму збільшення кредиту, процентну ставку.
Суди порушили норми матеріального права, закріплені у Законі України "Про захист прав споживачів" та Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ризиків фінансових ринків".
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Провадження у суді касаційної інстанції
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 червня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ВАТ "Фінанси та Кредит", укладено кредитний договір № 111/06-Ф, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 152 000 грн зі сплатою 13,5 процентів річних на строк до 23 червня 2021 року.
Судами встановлено, що 21 серпня 2007 року та 1 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Фінанси та Кредит" укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до кредитного договору № 111/06-Ф від 23 червня 2006 року, якими збільшено розмір кредиту до 262 600 грн та змінено процентну ставку на 14 процентів річних.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі змістом частини першої статті 627, частини першої статті 628 ЦК України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.