Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 2-717/11
провадження № 61-12982св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В., | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., | Погрібного С. О., Яремка В. В., |
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року у складі судді Батченка О. В. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
26 жовтня 2010 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк", Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач в обґрунтування позову зазначив, що 22 серпня 2007 року між Банком і ОСОБА_1 укладений договір кредиту, за умовами якого вона отримала 200 000,00 доларів США на придбання нерухомого майна, зобов`язавшись повернути отримані кошти не пізніше 22 серпня 2027 року.
За умовами цього договору ОСОБА_1 повинна була щомісячними рівними платежами у розмірі відповідно до графіка погашати заборгованість перед Банком, у тому числі здійснювати сплату частки кредиту та проценти за його користування у розмірі 4,99 % річних плюс FIDR, а у разі прострочення зобов`язання сплатити пеню у розмірі 1,0 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожний день прострочення.
В подальшому до договору неодноразово вносилися погоджені сторонами зміни щодо розміру процентної ставки.
Останній раз, 22 грудня 2009 року, додатковим договором № 2 до кредитного договору була змінена попередня процентна ставка 7,0 % річних плюс FIDR на 6,50 % річних плюс FIDR та на плаваючу процентну ставку 5,99 % річних плюс FIDR на період з 22 грудня 2009 року по 21 березня 2010 року та на період з 22 березня 2010 року до закінчення виконання зобов`язань.
Внаслідок невиконання позичальником цих зобов`язань утворилась заборгованість, розмір якої станом на 31 травня 2010 року становив 1 852 895,78 грн, яка складалася: із суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 209 975,01 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США станом на 27 травня 2010 року, встановленим Національним банком України (далі - НБУ), становить 1 664 072,95 грн, суми заборгованості за процентами у розмірі 16 971,97 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ, становить 134 504,56 грн, суми пені в розмірі 54 243,27 грн та суми штрафу в розмірі 75,00 грн.
Посилаючись на наявність цієї заборгованості та солідарну відповідальність поручителя ОСОБА_2, з яким 22 серпня 2007 року окремо укладено договір поруки, зміни до якого внесено 22 травня 2009 року, позивач просив про задоволення позову та солідарне відшкодування збитків.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2011 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 07 липня 2010 року замінено позивача на належного - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна").
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № ML-400/262/2007 в сумі 1 818 577,51 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 1 664 072,95 грн, заборгованості зі сплати процентів у розмірі 134 504,56 грн та пені в розмірі 20 000,00 грн, а також по 910,00 грн судових витрат з кожного.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 належним чином умов договору не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредитних коштів, проте позивач не надав жодного доказу щодо розміру понесених збитків у зв`язку з невиконанням відповідачами умов кредитного договору, відповідно, виходячи з принципів об`єктивності та реальності, розмір пені слід зменшити до 20 000,00 грн, а в частині стягнення 75,00 грн штрафу, нарахованого за прострочення виконання зобов`язань, слід відмовити, оскільки повторне застосування фінансової санкції до особи, яка прострочила виконання зобов`язання, є неприпустимим.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, заочне рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи заочне рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції щодо наслідків вирішення спору не спростовують, а тому не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у серпні 2017 року засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
У касаційній скарзі заявник зазначає, що позивач, звернувшись до позичальника та поручителя з досудовими вимогами від 09 січня 2009 року № 78 та № 79 відповідно щодо допущеної заборгованості зі сплати чергових платежів, скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором (стаття 1050 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України), з посиланням на пункт 1.9 кредитного договору. Зазначене свідчить, що термін виконання зобов`язань за цим договором кредитором було змінено, і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту закінчення строку, наданого боржнику для усунення порушень кредитного договору, зазначеного у вимозі, яку позичальник отримала під розписку 04 квітня 2009 року, але у тридцятиденний строк не виконала, що означає перенесення строку кредитного зобов`язання з 22 серпня 2027 року на 04 травня 2009 року (04 квітня 2009 року + 30 днів). Натомість з позовом до поручителя ПАТ "ОТП Банк"звернулося до суду лише 26 жовтня 2010 року, тобто через рік та п`ять місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, тоді, коли порука ОСОБА_2 вже припинилася в силу вимог частини четвертої статті 559 ЦК України.
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав заяву про зупинення виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року та ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року у цивільній справі № 2-717/11 до закінчення касаційного провадження.
Від інших учасників справи не надходило заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_2
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року, витребувано матеріали справи з Центрального районного суду м. Миколаєва та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року зупинено виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року, до закінчення касаційного провадження.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Враховуючи касаційну скаргу, що надійшла лише від відповідача ОСОБА_2, Верховний Суд здійснює перевірку оскаржуваних рішень лише щодо поручителя ОСОБА_2, в іншій частині - оскаржувані рішення не є предметом розгляду судом касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату розгляду справи судами, (далі - ЦПК України2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого став ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-400/262/2007, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 200 000,00 доларів США строком до 22 серпня 2027 року, зі сплатою за користування кредитом плаваючої процентної ставки, розмір якої становить 4,99 % річних + FIDR(процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
22 травня 2009 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору № ML-400/262/2007 від 22 серпня 2007 року, відповідно до умов якого сторони домовилися внести зміни та доповнення до кредитного договору, а саме: на період з 22 травня 2009 року по 21 жовтня 2009 року включно для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 7,0 % річних, а на період з 22 жовтня 2009 року до дати закінчення дії кредитного договору буде використовуватись плаваюча процентна ставка, розмір якої становить 5,67 % річних + FIDR.
22 грудня 2009 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 2 до кредитного договору № ML-400/262/2007 від 22 серпня 2007 року, відповідно до умов якого сторони домовилися внести зміни та доповнення до кредитного договору, а саме: на період з 22 грудня 2009 року по 21 березня 2010 року включно для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 6,50 % річних, а на період з 22 березня 2010 року до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором буде використовуватись плаваюча процентна ставка, розмір якої становить 5,99 % річних + FIDR.
Для забезпечення повернення кредиту укладений договір поруки від 22 серпня 2007 року № SR-400/243/2007, згідно з яким поручитель ОСОБА_2 зобов`язаний відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 29 червня 2010 року та договору відступлення прав вимоги від 29 червня 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором. Таким чином, до позивача перейшли всі права щодо виконання відповідачами умов кредитного договору.
Внаслідок невиконання позичальником своїх зобов`язань утворилась заборгованість, розмір якої станом на 31 травня 2010 року складав 1 852 895,78 грн.
ПАТ "ОТП Банк" направлені позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 досудові вимоги від 09 січня 2009 року про погашення заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № ML-400/262/2007 протягом 30 днів з дня отримання цих вимог.
Нормативно-правове обґрунтування та висновки Верховного Суду
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.