ПОСТАНОВА
Іменем України
11 листопада 2019 року
Київ
справа №420/6070/18
адміністративне провадження №К/9901/21686/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДМС України в Одеській області
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу
за касаційною скаргою Головного управління ДМС України в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: Головуючого - судді : Бойка А.В., суддів: Осіпова Ю.В., Шевчук О.А.,)
ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Короткий зміст позовних вимог.
1. В листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДМС України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області, відповідач, скаржник), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №217 від 13 листопада 2018 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
3. Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду матеріалів справи позивачки, не можливо визначити, що вона дійсно переслідувалася в регіоні постійного проживання за конвенційними ознаками визначення статусу біженця. Виїзд з Сирії у позивача був пов`язаний лише з метою відвідати на території України рідну сестру. Крім того, судом першої інстанції зауважено на тривалому нелегальному терміні перебування позивачки на території України та зверненню за міжнародним захистом в Україні лише з метою легалізації для подальшого переїзду до країн ЄС.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій.
4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року скасовано.
Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги позивачки задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС України в Одеській області №217 від 13 листопада 2018 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивачку біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивачки. Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні. Судом апеляційної інстанції зазначено, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні - є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим фактом. Тому ці обставини у цій справі не потребують доказуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. У касаційній скарзі відповідач не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
7. Відповідач вважає, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не обумовлено потребою, у міжнародному захисті, а пов`язане лише з бажанням легалізації перебування на території Україні та подальшого документування.
8. Відповідач обґрунтовує свою позицію посилаючись на правову позицію Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2018 року у справі №825/608/17, в якій суд зазначає, що значна тривалість проміжку часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
9. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка Сирійської Арабської Республіки, уродженка та мешканка АДРЕСА_1 .
10 . У липні 2011 року позивачка на підставі оригіналу паспортного документу гр. Сирії та оформленої української візи (туристична) терміном на 3 місяці та перетнула Державний кордон України легально у міжнародному аеропорті "Одеса".
11. З липня 2011 року до моменту звернення в міграційну службу, позивачка не покидала територію України та перебувала в Україні нелегально. Виїзд з Сирії у липні 2011 року був пов`язаний лише з метою навістити на території України рідну сестру ОСОБА_2.
12. 29 жовтня 2018 року позивачка звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
13. Наказом ГУ ДМС в Одеській області №217 від 13 листопада 2018 року, на підставі висновку управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області, громадянці Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. В мотивах висновку ГУ ДМС України в Одеській області йдеться про те, що твердження позивачка носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також відсутні факти переслідування позивачки в країні громадянської належності, а звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відбулося після тривалого нелегального перебування на території України. А тому є всі підстави вважати, що заява позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованою та має ознаки зловживання процедурою надання притулку. Таким чином, немає підстав для набуття позивачкою статусу особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Звернення до міграційної служби не було пов`язано з бажанням отримати міжнародний захист, а є бажанням легалізуватись на території України.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
15. Частина друга статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Пункт 1 частини першої статті 1 № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
17. Пункт 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
18. Частина шоста статті 8 Закону № 3671-V рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Зкону, якщо зазначені умови не змінилися.
19. Підпункт "е" пункту 1.2. розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649) уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
20. Пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
21. Пункт 5 частини першої статті 6 Закону № 3671-VI Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
22. Абзаци 4-7 підпункту "е" пункту 5.1. розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649): Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:
всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;
відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди;
особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
23. Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція) у цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.