ПОСТАНОВА
Іменем України
07 листопада 2019 року
Київ
справа №350/873/16-а
адміністративне провадження №К/9901/12049/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Матковської З.М., Затолочного В.С., Каралюса В.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Осмолодської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним -,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним рішення сесії Осмолодської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 21 лютого 2016 року про надання дозволу на відведення земельної ділянки ОСОБА_2, загальною площею 0,0236 га для сінокосіння з метою подальшої передачі її в оренду в АДРЕСА_1 .
Постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2016 року рішення сесії Осмолодської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 21 лютого 2016 року про надання дозволу на відведення земельної ділянки ОСОБА_2, загальною площею 0,0236 га для сінокосіння з метою подальшої передачі її в оренду в АДРЕСА_1 визнано недійсним.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2016 року скасовано та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що саме ОСОБА_1 являється фактичним землекористувачем спірної земельної ділянки. Натомість, ні позивач, ні попередній землекористувач, не надавали згоди на вилучення земельної ділянки площею 0,0236, якою користується ОСОБА_1 .
У поданому відзиві ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що рішенням від 20 червня 2004 року передано ОСОБА_3 у власність 0,2547 га для обслуговування для ведення селянського господарства земельну ділянку площею 0,34 га біля будинку і 0,2547 га біля церкви та для обслуговування житлового будинку 0,25 по АДРЕСА_1
Копією Державного акту від 28.12.2004 підтверджено, що ОСОБА_3 належала на праві власності земельна ділянка площею 0,2382 га, яку він згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2010 року продав ОСОБА_1 .
Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 користувався земельною ділянкою площею 0,2547 га., з якої земельна ділянка площею 0,2382 га була приватизована. Спірною земельною ділянкою ОСОБА_3 продовжував користуватися, а після відчуження ділянки площею 0,2382 га, спірною ділянкою продовжував користуватися позивач ОСОБА_1, оскільки ця земельна ділянка знаходиться в межах огорожі, яку встановив ОСОБА_3 .
Разом з тим, рішенням сесії Осмолодської сільської ради від 21.02.2016 дано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок: а саме: діл. НОМЕР_1 загальною площею 0,0235 га для сінокосіння з метою подальшої передачі її в оренду в АДРЕСА_1 .
Актом від 05.08.2015 підтверджено, що комісія обстежуючи ділянку орієнтовною площею 0,0219 га, тобто спірну ділянку, встановила конфлікт між ОСОБА_2, якій оскаржуваним рішенням передано цю ділянку, та ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги того, що ОСОБА_1 користується спірною земельною ділянкою, не повідомив останнього про час та місце розгляду заяви ОСОБА_2, що свідчить про те, що рішення відповідачем приймалося не об`єктивно, всупереч вимогам чинного законодавства.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 придбав земельну ділянку у ОСОБА_3 в тому розмірі та площі і в місцезнаходженні, які вказані в державному акті від 28.12.2004 на ім`я ОСОБА_3 . Відповідно до укладеного між ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 договору купівлі - продажу земельної ділянки від 09.07.2010 - жодних застережень щодо переходу прав на користування іншими земельними ділянками, а ніж тією, яка відповідає даним вищевказаного державного акту - немає. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що оскільки у відповідача були відсутні будь-які інші об`єктивні дані, які б вказували на існування у ОСОБА_1 прав на спірну земельну ділянку, тому правомірно було прийнято оскаржене рішення.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктивний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.