Постанова
Іменем України
4 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 761/5115/17
Провадження № 14-391 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за позовом Всеукраїнської громадської організації "Євразійський народний союз" (далі - позивач) до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівер Україна" (далі - ТзОВ "Сівер Україна"), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року, ухвалене суддею Піхур О. В., і постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 13 лютого 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати ОСОБА_1 та ТзОВ "Сівер Україна" усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням № 98 1-го поверху (кімната № 7) загальною площею 30,5 кв. м, розташованим у АДРЕСА_3 ( далі - приміщення), шляхом надання фактичного доступу до цього приміщення.
2. Мотивував позов такими обставинами:
2.1. ТзОВ "Сівер Україна" є власником нежитлових приміщень, до яких на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 22 липня 2003 року входить і зазначене приміщення.
2.2. 1 червня 2012 року позивач уклав із ТзОВ "Сівер Україна" договір оренди приміщення (далі - договір оренди). Остання пролонгація цього договору на термін до 1 червня 2017 року відбулась 30 квітня 2016 року за згодою сторін на підставі листа-повідомлення позивача від 30 квітня 2016 року. Договір оренди не розірваний і не визнаний недійсним у судовому порядку.
2.3. У приміщенні розташований офіс, в якому знаходяться всі документи позивача (оригінали статутних документів, архів тощо).
2.4. 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 силовим шляхом захопив приміщення та не допускає громадську організацію до користування ним. Через ці протиправні дії позивачеві створені перешкоди, що унеможливлюють виконання договору оренди, користування приміщенням і документами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 27 листопада 2017 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким задовольнив позов.
4. Рішення суд першої інстанції мотивував так:
4.1. 22 липня 2003 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 18/519, яким визнав за ТзОВ "Сівер Україна" право власності на приміщення площею 286,3 кв. м і 278,4 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (далі - нежитлові приміщення). Це судове рішення набрало законної сили.
4.2. 18 січня 2005 року ТзОВ "Сівер Україна" зареєструвало право власності на нежитлові приміщення у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності за реєстровим номером № 5227-П.
4.3. Станом на 27 грудня 2016 року нежитлові приміщення зареєстровані за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року (далі - договір купівлі-продажу), що підтверджує надана представником ОСОБА_1 копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
4.4. Згідно з рішеннями Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2004 року у справах № 2-568; № 2-569 і № 2-570 задоволені позови ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Благодійної організації "Благодійний фонд "Християнський" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
4.5. 6 серпня 2004 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області постановив ухвали, якими змінив спосіб і порядок виконання наведених вище судових рішень, а саме: визнав за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 право власності кожного на 1/3 частину нежитлових приміщень № 102, 97, 98 на АДРЕСА_3 .
4.6. 7 вересня 2004 року на підставі цих ухвал ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали реєстраційні посвідчення.
4.7. 27 вересня 2004 року ОСОБА_3 (який діяв особисто та як представник ОСОБА_5 ) і ОСОБА_4 уклали із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу. Право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення зареєстроване 4 жовтня 2004 року.
4.8. 16 листопада 2004 року ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 6 серпня 2004 року були скасовані за нововиявленими обставинами; одночасно скасована реєстрація права власності нежитлових приміщень за ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_4
4.9. ТзОВ "Сівер Україна" правомірно володіє приміщенням.
4.10. Договір оренди є чинним; позивач має право користуватися орендованим приміщенням і вимагати від ОСОБА_1 усунення перешкод у такому користуванні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 28 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
6. Постанову апеляційний суд мотивував так :
6.1. Під час розгляду справи суд першої інстанції не встановив обставин на підтвердження нікчемності договору оренди.
6.2. Оскільки договір оренди є дійсним, позивач має право користуватися приміщенням і вимагати усунення порушення його прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У березні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 12 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
9. Мотивував ухвалу тим, що ОСОБА_1 оскаржує рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. ОСОБА_1 мотивував касаційну скаргу так :
10.1. Суди не оцінили належно його доводи про нікчемність договору оренди та не врахували встановлені у справах № 826/1848/15 і № 826/20988/13-а преюдиційні обставини щодо права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення.
10.2. ОСОБА_1 як власник майна не порушував права позивача, який не повідомляв власника про бажання користуватися приміщенням.
10.3. ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем. Тому з урахуванням господарського характеру правовідносин сторін і суб`єктного складу учасників спору його слід розглядати за правилами господарського судочинства.
(2) Позиції інших учасників справи
11. 7 травня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
12. Мотивує відзив так :
12.1. Співвідповідачем у справі № 761/5115/17 є ОСОБА_1 як фізична особа, а тому цю справу суди правильно розглянули за правилами цивільного судочинства.
12.2. Суди правильно застосували норми матеріального права.
12.3. Судовими рішеннями у справі № 761/44652/16-ц, які набрали законної сили, договір купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року визнаний недійсним. І в ОСОБА_1 вже нема жодного правовстановлювального документа на нежитлові приміщення.
12.4. Рішення судів у справах № 826/1848/15 і № 826/20988/13-а не мають стосунку до предмета спору у цій справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо юрисдикції суду
13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
14. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30).Близькі за змістом приписи є у ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (частина перша статті 19, частина друга статті 48).
15. Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
16. ОСОБА_1, який оспорює правомірність користування позивачем приміщенням, у касаційній скарзі стверджує, що спір є господарським, і його слід розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки правовідносини сторін спору є господарськими, позивач є юридичною особою, а ОСОБА_1 - фізичною особою підприємцем.
17. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення до суду, надавав право на звернення до господарського суду юридичним особам (стаття 1, частина друга статті 21). Відповідачами могли бути юридичні особи, а у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частина третя статті 21).
18. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (пункт 6 частини першої статті 20).
19. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.