У Х В А Л А
04 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 916/313/18
Провадження № 12-190гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаКібенко О. Р.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 916/313/18
за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк", Банк)
на рішення Господарського суду Одеської області від 19 червня 2018 року
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2018 року
у справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморочка плюс" (далі - ТОВ "Чорноморочка плюс")
до АТ "Ощадбанк"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,
на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава",
на стороні відповідача:
1) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (далі - приватний нотаріус),
2) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
про визнання виконавчого нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
У С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2018 року ТОВ "Чорноморочка плюс" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Банку про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року приватним нотаріусом Малим О. С., таким, що не підлягає виконанню.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ "Чорноморочка плюс" посилалося на те, що виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості товариства перед Банком за кредитним договором, вчинено з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого 22 лютого 2012 року наказом № 296/5 та зареєстрованого в цей же день у Міністерстві юстиції України за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Позивач також стверджував, що нотаріус не перевірив безспірності заборгованості.
Господарський суд Одеської області рішенням від 19 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2018 року, позов задовольнив.
Суди попередніх інстанцій послалися на те, що Банк звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису з порушенням приписів статті 88 Закону України "Про нотаріат", статей 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", підпунктів 3.1, 3.2 пункту 3, підпунктів 5.1-5.3 пункту 5 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій; зазначена Банком заборгованість, з урахуванням наявності судового спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, не є безспірною; з дня виникнення у Банку вимоги за договором кредитної лінії № 86 від 28 грудня 2011 року минуло більше одного року, а тому строк для звернення до нотаріуса про вчинення виконавчого напису є пропущеним.
У жовтні 2018 року Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12 листопада 2018 року відкрила касаційне провадження, а ухвалою від 11 грудня 2018 року касаційне провадження зупинила до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18).
Після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2019 року поновила касаційне провадження.
Ухвалою від 24 жовтня 2019 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи таке рішення необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, щодо пов`язаності строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" із позовною давністю, встановленою Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Згідно із частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду, перевіривши наявність підстав для передачі справи на її розгляд, дійшла таких висновків.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду послалася на те, що у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду зазначила, що різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті, тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
Втім колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла власного висновку про необхідність відступити від цього висновку щодо пов`язаності строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" із позовною давністю, встановленою ЦК України.
При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що статтею 88 Закону України "Про нотаріат" зазначені строки не визначено як позовну давність. З огляду на самостійність судової та нотаріальної форми захисту цивільних прав та позовної давності як цивільно-правового інституту, пов`язаного саме з позовною формою захисту прав судом, колегія суддів вважає, що норми Закону України "Про нотаріат" розширеному тлумаченню не підлягають. Виходячи зі змісту статті 18 ЦК України звернення особи до нотаріуса за виконавчим написом є окремим способом захисту, відмінним від судового, тому визначені в статті 88 Закону України "Про нотаріат" строки є елементом установленого цим Законом порядку захисту цивільних прав нотаріусом, вони не є позовною давністю і не можуть застосовуватися за правилами ЦК України про позовну давність. Відповідно, нотаріус має право вчинити виконавчий напис із дотриманням строків, установлених статтею 88 Закону України "Про нотаріат".
За пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.