Постанова
Іменем України
07 листопада 2019 року
місто Київ
справа № 607/10555/16-ц
провадження № 61-28665св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Тернопільська районна державна адміністрація,
треті особи: Настасівська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Відділ Держгеокадастру у Тернопільському районі Тернопільської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2017 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщія О. Я., Ткача З. Є.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у вересні 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Тернопільської районної державної адміністрації, треті особи: Настасівська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області (далі - Настасівська сільська рада), Відділ Держгеокадастру у Тернопільському районі Тернопільської області, про припинення права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 13 травня 1997 року ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Настасівської сільської ради, згідно з яким ОСОБА_3 заповів ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1, та частку поля за земельним сертифікатом серії ТР № 051691. 26 червня 2013 року позивачу стало відомо про оформлення ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2001 року за реєстровим № 4713 на земельну частку (пай), яка перебувала в колективній власності колгоспу "Колос" с. Настасів Тернопільського району Тернопільської області розміром 2, 33 в умовних кадастрових гектарах, на яку у її користь складено померлим ОСОБА_3 заповіт. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 вересня 2014 року (справа № 607/10010/14-ц) скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 від 28 грудня 2011 року. 03 березня 2015 року позивач отримала постанову Тернопільської районної державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа, а саме сертифіката на земельну частку (пай).
Вважаючи, що відповідач без достатніх правових підстав набула право власності на земельну ділянку, позивач просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 6125285700010020159, яка належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯА № 487648, виданого Тернопільським районним відділом земельних ресурсів 09 серпня 2005 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010564403354; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 2, 16 га, кадастровий номер 6125285700010020159, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Настасівської сільської ради; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 487648, виданий ОСОБА_2 на підставі розпорядження Тернопільської районної державної адміністрації від 30 грудня 2004 року № 939 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010564403354.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, просила закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, у задоволенні інших позовних вимог відмовити. Зазначила, що існує рішення, яке набрало законної сили та яким вирішено спір між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же підстав. Серед підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку не зазначені ті, на які посилається позивач, а тому у задоволенні позовних вимог про припинення права на земельну ділянку необхідно відмовити.
Тернопільська районна державна адміністрація заперечувала проти позову, зазначила, що позовні вимог про припинення права на земельну ділянку, є такими, що не стосуються повноважень відповідача.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 487648, виданий ОСОБА_2 на підставі розпорядження Тернопільської районної державної адміністрації від 30 грудня 2004 року № 939 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010564403354. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини земельної ділянки, площею 2, 16 га, кадастровий номер 6125285700010020159, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Настасівської сільської ради, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_2 незаконно отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВА № 487648 , оскільки успадкувала земельну ділянку (пай) всупереч вимогам закону, а тому позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування державного акта підлягають задоволенню. Суд першої інстанції також зробив висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку підлягають частковому задоволенню, необхідно визнати за нею право власності на 2/3 частини земельної ділянки, оскільки встановлено, що ОСОБА_2 має право на обов`язкову частку у спадщині. У частині позовних вимог стосовно припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку суд першої інстанції відмовив у зв`язку з незаконністю цих вимог, оскільки у статті 346 ЦК України зазначений вичерпний перелік підстав припинення права власності.
Апеляційний суд додатково зазначив, що на відміну від справи
№ 607/10010/14-ц, у справі, судове рішення у якій переглядається, підстави позову є інші та позов пред`явлений із зміненим суб`єктним складом, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі. У цій справі відсутнє судове рішення, яким був вирішений спір про той же предмет спору, з аналогічних підстав та між тими самими сторонами.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у жовтні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року, закрити провадження у справі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема правил пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року). Заявник вважає, що існує рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 просила відхилити касаційну скаргу ОСОБА_2, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначила, що відсутні правові підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, оскільки позови не є тотожними.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.