Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 750/12922/16-ц
провадження № 61-32699св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Національна академія внутрішніх справ,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2017 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Губар В. С., Кузюри Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат з утримання у навчальному закладі.
Позовна заява мотивована тим, що згідно із витягом з наказу № 568 від 31 липня 2009 року ОСОБА_1 з 01 вересня 2009 року зараховано курсантом 1-го курсу Київського національного університету внутрішніх справ (Національна академія внутрішніх справ).
29 вересня 2008 року між Київським національним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області та ОСОБА_1 був укладений договір про підготовку фахівця, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався, отримавши освіту за рахунок держави у вказаному Університеті, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку він буде призначений, і відпрацювати на ній не менше трьох років. Проте відповідач свого обов`язку не виконав і був звільнений з органів внутрішніх справ до спливу вказаного строку за власним бажанням.
Додатковим договором № 1 до договору про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ, укладеним між сторонами 29 листопада 2012 року, замінено назву виконавця послуг за договором від 29 вересня 2008 року з Київського національного університету внутрішніх справ на Національну академію внутрішніх справ.
Відповідно до витягу з наказу Національної академії внутрішніх справ від 14 серпня 2013 року № 601 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію бакалавра права освітньо-кваліфікаційного рівня "Бакалавр" за напрямом підготовки "Правознавство" та видано диплом бакалавра.
Згідно із наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 27 червня 2013 року № 145 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1, який прибув після закінчення Національної академії внутрішніх справ, призначено оперуповноваженим державної служби боротьби з економічною злочинністю Козелецького районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ.
Відповідно до витягу з наказу начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 18 вересня 2015 року № 358 о/с оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів та незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Чернігівського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 . 22 вересня 2015 року звільнено в запас Збройних Сил України за пунктом 64 "ж" (за власним бажанням).
З довідки про відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця у Національній академії внутрішніх справ, складеної 16 червня 2013 року, вбачається, що розмір фактичних витрат на навчання за період з 01 вересня 2009 року до 14 червня 2013 року становить 31 957,82 грн.
Оскільки відповідач не виконав умови договору про підготовку фахівця в Національній академії внутрішніх справ від 29 вересня 2008 року, позивач просив суд задовольнити позов і стягнути з відповідача зазначені витрати на навчання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2017 року у складі судді Жука М. І. у позові Національної академії внутрішніх справ відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Законом України "Про вищу освіту", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не закріплені положення про обов`язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання, а тому Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року № 313, суперечить змісту вищевказаного закону та не може застосовуватись до спірних правовідносин. З урахуванням зазначеного обов`язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційних прав на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення прав щодо безоплатності вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2017 року апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ задоволено.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2017 року скасовано.
Позов Національної академії внутрішніх справ задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ вартість витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у сумі 31 957,82 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ судовий збір у розмірі 2 893,80 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 здобув освіту у Національній академії внутрішніх справ за кошти державного бюджету, після чого його було прийнято на службу до управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області. Відповідач звільнився з органів внутрішніх справ за власним бажанням без поважних причин до закінчення 3-річного строку перебування на службі, що згідно з умовами укладеного між сторонами договору є підставою для відшкодування відповідачем витрат, понесених на його утримання у навчальному закладі. Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого Національною академією внутрішніх справ, за період навчання з 01 вересня 2009 року по 14 червня 2013 року фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі, становлять 31 957,82 грн. З урахуванням зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги Національної академії внутрішніх справ підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та залишити в силі рішення апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та не звернув увагу, що спір між сторонами виник щодо трудових правовідносин, та не застосував відповідні положення трудового законодавства України. Крім цього, суд не врахував, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.
Надходження касаційної скарги до суду Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Чернігова.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 07 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.