ПОСТАНОВА
Іменем України
06 листопада 2019 року
Київ
справа №813/541/17
провадження №К/9901/34221/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи - Державна казначейська служба України, про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду, прийняту 20 червня 2017 року у складі головуючого судді - Сакалоша В.М., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, постановлену 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Онишкевича Т.В., Обрізка І.М., Сеника Р.П.,
І. Суть спору
1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (далі також - відповідач, ТУ ДСА України у Львівській області), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), за участю третьої особи - Державна казначейська служба України, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив:
1.1. визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області у проведенні нарахування та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку;
1.2. зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області провести нарахування та виплату суми вихідної допомоги при звільненні у відставку ОСОБА_1 у відповідності до положень частини третьої статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII "Про статус суддів" з відповідними змінами від 24 лютого 1994 року, внесеними Законом №4015-ХІІ, у розмірі 36-ти заробітних плат за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді без стягнення податку із нарахованої та виплаченої суми вихідної допомоги.
2. Позов обґрунтовано тим, що право як на відставку, так і виплату у зв`язку з цим одноразової вихідної допомоги позивач набув ще до прийняття Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", а тому вважає, що у відповідності до приписів статті 8 Конституції України, рішень Європейського суду з прав людини має право на отримання при виході у відставку на виплату одноразової вихідної допомоги в розмірі 36-ти заробітних плат за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді без стягнення податку із нарахованої та виплаченої суми вихідної допомоги. При цьому посилання відповідача на приписи згаданого Закону позивач вважає безпідставними, оскільки, за його твердженням, норми цього Закону розповсюджуються лише на тих осіб, які призначені на посаду судді після набрання ним чинності.
3. Відповідачі позов не визнали. У запереченнях проти позову наполягали на безпідставності останнього з огляду на те, що на момент звільнення позивача у відставку були відсутні законодавчо визначені передумови виплати позивачеві одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. 06 травня 1995 року згідно рішення № 54 сесії 2-го демократичного скликання Львівської обласної ради ОСОБА_1 був обраний суддею Мостиського районного суду Львівської області.
4.1. До виконання обов`язків судді ОСОБА_1 приступив 22 травня 1995 року.
5. Постановою Верховної Ради України №1779-ІІІ від 01 червня 2000 року ОСОБА_1 обрано суддею Мостиського районного суду Львівської області безстроково.
6. Враховуючи рішення Конституційного суду України у справі №1-8/2016 від 08 червня 2016 року, яким визнано неконстуційними ряд положень діючого до 30 вересня 2016 року Закону України № 2453-VІ від 07 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів", позивач скористався своїм правом на відставку, оскільки мав відповідний стаж роботи на посаді судді.
6.1. Постановою Верховної Ради України №1515-VІІІ від 08 вересня 2016 року "Про звільнення суддів", ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку відповідно до п.9 частини п`ятої статті 126 Конституції України.
6.2. Наказом голови Мостиського районного суду Львівської області №59-к від 21 вересня 2016 року позивача відраховано зі штату Мостиського районного суду Львівської області.
7. При звільнені ОСОБА_1 було нараховано та на початку жовтня 2016 року перераховано на картковий рахунок розрахункові кошти, що складають заробітну плату за вересень 2016 року та компенсацію за невикористану відпустку.
7.1. Сума вихідної допомоги ОСОБА_1 не була нарахована та відповідно не виплачена.
8. 12 грудня 2016 року позивач звернувся із заявами на ім`я начальника ТУ ДСА України у Львівській області Дейнеки В.С. та голови Державної судової адміністрації України Холоднюка З .В. про виплату йому вихідної допомоги у розмірі, визначеному статтею 43 Закону України від 15 грудня 1992 року "Про статус суддів" із наведенням відповідних мотивів такого звернення.
8.1. Так, позивач у своїх заявах зазначав, що право на відставку у нього виникло ще 23 травня 2005 року. Тобто факт виникнення права на відставку, а отже і право на отримання вихідної допомоги мав місце під час дії саме цього закону.
9. 10 січня 2017 року позивач отримав лист з ДСА України за №С1541-16-1703/16 від 29 грудня 2016 року, в якому зазначалось, що ДСА України не вбачає правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги з огляду на Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів", яким було передбачено, що судді, який вийшов у відставку виплачується вихідна допомога у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою (частина перша статті 136), однак така була виключена із зазначеного закону Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VІІ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні".
10. 13 січня 2017 року позивач отримав лист з ТУ ДСА України в Львівській області №04-2762/16 від 27 грудня 2016 року, з якого вбачалося, що Територіальне управління відмовляє у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги, покликаючись на Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів", який діяв на час прийняття рішення про звільнення позивача, та на Закон України від 27 березня 2014 року №1166-VІІ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 із Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів", що передбачала виплату вихідної допомоги суддям у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою при їх звільненні у відставку, а рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" Конституційним Судом України не приймалося.
10.1. У листі відповідач також посилався на рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/2013 від 19 листопада 2013 року за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", де у мотивувальній частині цього рішення зазначено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій, як незалежність суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю. У зв`язку із цим Верховна Рада України повноважна встановлювати вихідну допомогу та визначити її розмір".
11. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги протиправною і такою, що порушує права та інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року, в позові відмовив.
13. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з відсутності правових підстав для виплати позивачеві вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
14. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
15. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
16. Заперечення на касаційну скаргу не подавались.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка Верховного Суду
17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Частиною першою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.