Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 758/191/13-ц
провадження № 61-12885св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа - Київська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року у складі судді Трегубенко Л. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Київська міська рада, про припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно, поділ майна в натурі, визнання права власності на нерухоме майно, припинення права на частину сараю, визнання права власності на сарай, визнання договору дарування житлового будинку частково недійсним, у частині сходів і балкону, визначення порядку користування земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що їм на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 та Ѕ АДРЕСА_2 сараю АДРЕСА_3, відповідачам на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина житлового будинку та Ѕ частина сараю по вказаній адресі.
Зазначали, що між сторонами вже тривалий час існує певний порядок користування житловим будинком. На сьогодні фактично є дві окремі квартири, що мають окремі входи та окремі комунікації.
Вважали, що припинення спільної часткової власності на Ѕ частину житлового будинку з виділом їм в натурі частки із спільного майна, а саме: приміщень житлового будинку відповідно до встановленого порядку користування, не порушує прав та законних інтересів всіх співвласників.
Посилалися на те, що при розгляді іншої справи в суді їм стало відомо про існування договору дарування частини житлового будинку від 15 серпня 2001 року, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував 37/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за вищезазначеною адресою своїм дітям - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Вважаючи, що у порушення вимог закону ОСОБА_4 подарував об`єкти, а саме Ѕ частину сходів та Ѕ частину балкону, власником яких не був, просили визнати зазначений договір дарування недійсним.
Також зазначали, що скласти угоду між співвласниками про порядок користування земельної ділянки неможливо, оскільки співвласники є окремі сім`ї та між ними склалися неприязні стосунки.
Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8 просили суд: припинити їхнє право спільної часткової власності та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на нерухоме майно: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, виділити їм в натурі частку із спільного майна - приміщення житлового будинку, визнати за ними право власності на нерухоме майно загальною площею 62 кв. м, припинити право власності відповідачів на Ѕ частину сараю, визнати право власності на сарай за ними, визнати договір дарування житлового будинку від 15 серпня 2001 року частині дарування Ѕ частини сходів та Ѕ частини балкону, визначити порядок користування земельною ділянкою, у тому числі з урахуванням залишків.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірний житловий будинок був перебудований та перепланований без отримання дозвільних документів, отже, на підставі статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) він є об`єктом самочинного будівництва. При цьому районний суд вказав, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) на підставі статей 364, 367 ЦК України.
Районний суд вважав, що припинення права власності на Ѕ частину житлового будинку може завдати істотної шкоди інтересам відповідачів, оскільки буде порушено принцип рівності прав співвласників.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 15 серпня 2001 року, суд вважав, що зазначеним договором не порушено права позивачів, при його укладенні дотримано вимог закону. При цьому районний суд вказав на пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності на звернення до суду з такою вимогою, оскільки про спірний договір він дізнався у 2008 році, а до суду звернувся зі спливом трирічного строку позовної давності у 2013 році.
Щодо позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою суд зазначив, що такі задоволенню не підлягають з огляду на те, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами передачу у користування сторонам земельної ділянки площею 1 676 кв. м, яка зазначена у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2012 року № 12709/11-43/7383/7384/12-43.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилено.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки районного суду є законними та обґрунтованими, зробленими на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи й наданих сторонами доказів.
Апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 317, 364, 376 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції вказав, що нормами чинного законодавства не передбачено припинення права спільної часткової власності із переведенням майна в спільну сумісну власність, а визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 15 серпня 2001 року, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_4 не було порушено вимоги закону при укладанні спірного договору дарування, оскільки кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачами передачі земельної ділянки площею 1 676 кв. м у користування власникам житлового будинку АДРЕСА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким їх позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою судді Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що перепланування коридору та влаштування окремого входу на другий поверх є самочинним будівництвом та неправильно застосували положення статті 376 ЦК України.
При цьому заявники посилаються на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 "Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію" та вважають, що проведені ними роботи з перепланування спірного житлового будинку не потребують дозвільних документів, отже не можуть визнаватися самочинним будівництвом.
Вважають, що суди з порушенням положень статей 358, 717 ЦК України відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 15 серпня 2001 року.
Посилаються на те, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність передачі у користування земельної ділянки площею 1 676 кв. м є необґрунтованими оскільки вони сплачують земельний податок з такої площі та у технічному паспорті на будинок зазначена площа земельної ділянки 1 670 кв. м. Крім того, зазначають, що у рішенні виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29 червня 1954 року № 1094 зазначено, що за неможливості використання для державних і громадських цілей лишків землі залишити їх в користуванні землекористувачів даних кварталів.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором довічного утримання від 06 лютого 1997 року ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_4 Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_3 том АДРЕСА_4, а. с. 14).
Відповідно до договору дарування від 15 серпня 2001 року ОСОБА_4 подарував частину житлового будинку АДРЕСА_3 : ОСОБА_5 - 25/100 частин та ОСОБА_6 - 12/100 частини будинку (том 1, а. с. 15).
Згідно з договором дарування від 26 січня 2002 року 7/100 частин житлового будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_13 подарував ОСОБА_1 (том 1, а. с. 11).
Відповідно до договору довічного утримання від 18 грудня 2007 року ОСОБА_13 передав у власність ОСОБА_1 43/100 частин вищезазначеного будинку (том 1, а. с.12).
Згідно з договором дарування від 17 січня 2011 року ОСОБА_1 подарував по 20/100 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами ОСОБА_2 та ОСОБА_14 (том 1, а. с. 13).
Відповідно до плану земельної ділянки на АДРЕСА_5 ) відповідно до рішення Виконавчого комітету Подільської Райради депутатів трудящих від 04 лютого 1919 року № 41 площа земельної ділянки становить 1 355 кв. м (том 1, а. с. 79).
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29 червня 1954 року № 1094 затверджено матеріали по обліку земель забудованих кварталів, зокрема кварталу № 1067, та зазначено, що за неможливістю використати для державних та громадських цілей лишків землі у кількості 13 636 кв. м - залишити у тимчасове користування землекористувачам даних кварталів (том 1, а. с. 229).
Згідно з рішенням виконавчого комітету Київської районної ради депутатів трудящих від 29 червня 1954 року № 1094 площа земельної ділянки на АДРЕСА_3 становить 1 355 кв. м та надлишок - 315 кв. м (том 1, а. с. 80).
Відповідно до плану земельної ділянки на АДРЕСА_3 загальна площа земельної ділянки становить 1 670 кв. м (том 1, а. с. 18).
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 листопада 2008 року виділено ОСОБА_1 в користування частину земельної ділянки площею 677,5 кв. м на АДРЕСА_3, а іншу частину земельної ділянки за вказаною адресою площею 677,5 кв. м виділити в користування ОСОБА_4 (том 1, 123-126).
Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2012 року № 12709/11-43/7383/7384/12-43 визначено три варіанти порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_3 та надано висновок щодо інших поставлених питань (том 1, а. с. 26-49).