ПОСТАНОВА
Іменем України
05 листопада 2019 року
Київ
справа №813/3661/16
адміністративне провадження №К/9901/1417/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 (головуючий суддя Качмар В.Я., судді: Гінда О.М., Гудим Л.Я.) у справі №813/3661/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоінвестбуд-ЛВ" до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Житлоінвестбуд-ЛВ" звернулося до суду з позовом до Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2016 №№0001711402, 0001701402.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2017 у задоволенні заявленого позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій Галицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області звернулась з касаційною скаргою. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2017.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що контролюючим органом встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом; позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів. Відповідач вказує про встановлені факти, з яких вбачається відсутність фактичного здійснення взаємовідносин між позивачем та його контрагентом, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей від спірного постачальника та їх подальше використання в господарській діяльності. Відповідач посилається на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 01.08.2016 у справі №760/6919/16-к, якою встановлено, що відносно контрагента позивача розпочато досудове розслідування кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень. Відтак, підприємства (у тому числі контрагент) використовувалися у злочинних схемах зі створення штучної документальної видимості здійснення фінансово-господарських операцій для незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту підприємства реального сектору економіки. Як зазначає відповідач, обставини кримінального провадження вказують на фіктивність створення та діяльності юридичних осіб, у тому числі контрагента позивача.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, де вказує, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, фіктивності) господарських операцій позивача з контрагентом ПП "Будпостач - Закарпаття" є необґрунтованими. Як зазначає позивач, податковим органом помилково не було встановлено, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва не містить відомостей стосовно того, коли саме відповідні особи придбали ПП "Будпостач - Закарпаття".
Ухвалою Верховного Суду від 08.01.2018 за касаційною скаргою Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 у справі №813/3661/16.
Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2019 справу призначено до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 05.11.2019.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 15.09.2016 по 21.09.2016 посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за період з 01.01.2014 по 29.07.2016.
За наслідками перевірки складено акт від 28.09.2016 №3488/13-04-14-02/33667445, яким встановлено порушення позивачем вимог:
пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на суму 111699грн;
пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за відповідний період у розмірі 124110грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.10.2016:
№0001711402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 155137,50грн. (основний платіж 124110грн., штрафні фінансові санкції 31027,50грн);
№0001701402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 139624грн. (основний платіж 111699грн., штрафні фінансові санкції 27925грн.).
Позивач з прийнятими рішеннями податкового органу не погодився, подав на такі заперечення з вимогою внести зміни до акту та виключити з його тексту висновки про порушення позивачем податкового законодавства стосовно заниження податку на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 у сумі 111699грн. та заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за відповідний період в розмірі 124110грн.
Контролюючий орган листом від 10.10.2016 №12425/13-04-14-01 повідомив позивача, що зазначені у запереченні аргументи не спростовують фактів порушень, вказаних в акті.
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій позивача з контрагентом не підтверджена належним чином оформленими первинними документами, і спрямована на штучне створення документообігу з метою імітації господарських операцій, що дає право на формування витрат та податкового кредиту. Суд вказав, що внаслідок відсутності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, транспортних засобів відповідачем правомірно встановлено факт нереальності вчинення та удаваних господарських операцій між ПП "Будпостач-Закарпаття" з ТОВ "Житлоінвестбуд-ЛВ" та, як наслідок юридичну дефектність відповідних первинних документів.
Суд апеляційної інстанції скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2017, ухвалив нове рішення, яким позов задоволено. Суд посилався на те, що у кримінальному провадженні не встановлено вини позивача у кримінальному правопорушенні. ПП "Будпостач-Закарпаття" на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість і мало право на випуск податкових накладних.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а)постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б)постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г)вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Як визначено пунктом 192.1 статті 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.