ПОСТАНОВА
Іменем України
05 листопада 2019 року
Київ
справа №379/563/17
адміністративне провадження №К/9901/23447/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа: голова комісії з припинення Управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області Степаненко Ірина Олександрівна, про визнання неправомірним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на постанову Таращанського районного суду Київської області від 12.06.2017, прийняту у складі головуючого - судді Василенко О.М., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017, прийняту у складі колегії суддів: Мацедонської В.Е. (головуючий), Лічевецького І.О., Мельничука В.П.
І. Суть спору
1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Таращанського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа: голова комісії з припинення Управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області Степаненко Ірина Олександрівна, в якому просила суд:
1.1. - скасувати наказ управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області від 30.03.2017 №24-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ";
1.2. - поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії у Таращанському відділенні Білоцерківського об`єднаного УПФУ Київської області;
1.3. - стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 30.03.2017 по 12.06.2017 у розмірі 6000 грн.
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв`язку із реорганізацією управління Пенсійного фонду України в Таращанському районі Київської області позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". Позивач вказує на протиправність дій та недотримання УПФУ у Таращанському районі Київської області порядку вивільнення працівників, оскільки їй не запропоновані вакантні посади.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу від 01.02.2001 №21-к була призначена по переведенню на посаду провідного спеціаліста по виплаті пенсії відділу пенсійного забезпечення Таращанського районного УПФУ Київської області (після перейменування - управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області) як така, що пройшла конкурсний відбір і має 15 ранг державного службовця.
4. 13.01.2017 позивач отримала повідомлення, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" та наказу Пенсійного фонду України від 03.01.2017 №1 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988" УПФУ у Таращанському районі Київської області буде реорганізовано.
5. Наказом УПФУ у Таращанському районі Київської області від 13.01.2017 №2-ос та відповідно до статті 49-2 КЗпП України позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 13.03.2017.
6. Наказом УПФУ у Таращанському районі Київської області від 30.03.2017 №24-ос "Про звільнення ОСОБА_1 . " звільнено ОСОБА_1 - головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій №2 УПФУ у Таращанському районі Київської області 30.03.2017, у зв`язку із скороченням чисельності штату та реорганізацією управління (пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу") з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Виплачено компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 14.03.2017 по 30.03.2017, що становить 1 календарний день, за додаткову відпустку відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2017 рік, що становить 10 календарних днів.
7. Не погоджуючись з наказом УПФУ у Таращанському районі Київської області від 30.03.2017 №24-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Постановою Таращанського районного суду Київської області від 12.06.2017 позовні вимоги задоволено: скасовано наказ управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області від 30.03.2017 №24-ос "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено на роботі ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії у Таращанському відділенні Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області; стягнуто з Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 30.03.2017 до 12.06.2017 у розмірі 6000 грн.
9. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області від 30.03.2017 №24-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " був виданий з порушенням вимог законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді.
10. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25.07.2017 рішення суду першої інстанції змінив, стягнувши з Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської областіна користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 30.03.2017 до 12.06.2017 у розмірі15 000 грн.
IV. Касаційне оскарження
11. У касаційні скарзі Білоцерківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді головного спеціаліста з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у Таращанському відділі Білоцерківського об`єднаного УПФУ Київської області, у задоволенні цієї частини позовних вимог - відмовити. Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у відділі №2 м. Біла Церква Білоцерківського об`єднаного УПФУ Київської області".
12. Також просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та ухвалити нове, яким рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів за час вимушеного прогулу з 30.03.2017 по 12.06.2017 залишити без змін, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення коштів відмовити повністю.
13. У доводах касаційної скарги відповідач, зокрема, посилається на допущення судом апеляційної інстанції технічної помилки при прийнятті рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
14. У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, винесені на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів та обставин справи, доводи ж касаційної скарги висновків цих судів не спростовують.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
15. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
17. Згідно із положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
18. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 Закону України "Про державну службу").
19. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
20. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
21. Частиною четвертою статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
22. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
23. Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
24. Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
25. Вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
26. Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
27. Згідно з Класифікатором професій (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327 кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи. Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією. Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов`язки.
28. З аналізу наведеного визначення можна зробити висновок, що кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією.
29. Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
30. Отже, положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України декларує дві імперативні норми. По-перше, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення пропонує працівникові іншу роботу. По-друге, під іншою роботою на тому ж підприємстві, установі, організації в даній статті КЗпП України мається на увазі, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров`я і які може виконувати працівник, і не лише за місцем роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які були в юридичної особи упродовж періоду від вручення працівнику письмового попередження про звільнення із займаної посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці по день його звільнення.
31. Тобто, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
32. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
33. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
34. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок).
35. Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
36. В силу пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
37. За змістом абзацу 2 пункту 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
38. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку).
39. Пунктами 2, 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.