У Х В А Л А
23 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 627/1351/18
Провадження № 14-619цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгреокадастру у Харківській області), ОСОБА_1 про скасування наказу та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування реєстрації та повернення земельної ділянки
за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на ухвалу Краснокутського районного суду Харківської області від 18 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 травня 2019 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2018 року заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись те, що наказ ГУ Держземагентства у Харківській області (правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Харківській області) про надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки та укладений відповідачами на його виконання договір оренди земельної ділянки не відповідають вимогам закону. На час отримання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже був засновником та кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства "ВЕЕТ" (далі - ФГ "ВЕЕТ"), підставою для реєстрації якого став договір оренди земельної ділянки не витребуваної частки (паю), яка є відмінною від спірної. Відтак передача спірної земельної ділянки в оренду повинна була відбуватися за результатами проведення земельних торгів.
Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагентства у Харківській області від 29 квітня 2015 року № 1018-СГ "Про надання в оренду земельної ділянки"; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 37,7031 га з кадастровим номером 6323555100:03:001:0640, укладений 26 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ГУ Держземагентства у Харківській області; скасувати рішення від 9 червня 2015 року № 21937567 про державну реєстрацію, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди зазначеної земельної ділянки від 9 червня 2015 року № 9971089; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі вказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 18 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено, що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що після укладення між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 оспорюваного договору оренди землі від 26 травня 2015 року з метою ведення фермерського господарства, останній передав цю земельну ділянку ФГ "ВЕЕТ", засновником якого він є. При цьому суд послався на правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 704/26/17, 272/1652/14, 677/1865/16, 317/2520/15, 606/2032/16, відповідно до якого у разі, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору про правомірність отримання фізичною особою земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель державної або комунальної власності таке господарство вже було зареєстровано, то ця справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Не погодившись із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, заступник прокурора Харківської області у липні 2019 року подав касаційну скаргу до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Краснокутського районного суду Харківської області від 18 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 травня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ФГ "ВЕЕТ" є самостійною юридичною особою, створеною ОСОБА_1 після виділення та передачі йому в оренду іншої земельної ділянки для цієї мети. ФГ "ВЕЕТ" із заявою про надання спірної земельної ділянки не зверталось, йому вона не виділялась. Оскільки земельна ділянка була передана ОСОБА_1 як фізичній особі, та саме він, а не ФГ "ВЕЕТ" виступає стороною оспорюваного договору оренди, цей спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства. На підтвердження доводів касаційної скарги заступник прокурора Харківської області посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17?ц (провадження № 14-83цс19) та від 27 березня 2019 року по справі № 376/331/16-ц (провадження № 14?79цс19).
Відзиви на касаційну скаргу в установлений судом строк іншими учасниками справи не подано.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 9 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судового палати Касаційного цивільного суду від 2 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на момент передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України (частина четверта статті 404 цього Кодексу).