Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 310/8955/17 (провадження № 14-559 цс 19)
07 жовтня 2019 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду ухвалою від 07 жовтня 2019 року повернула на розгляд Верховного Суду у складі відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Бердянського міськрайонного суду Запорізької областііз зазначеним позовом в якому, уточнивши позовні вимоги, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , у сумі 1 000,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 лютого 2017 року і до повноліття дитини.
2. Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 січня 2018 року відкрито провадження у цій справі, а ухвалою від 28 лютого 2019 року провадження у цій справі закрито. Cуд першої інстанції керувався пунктом 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України), яка передбачає, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зокрема, при відкритті провадження у справі суд першої інстанції не мав даних поліції Королівства Норвегії стосовно того, що позивачка разом із ОСОБА_4 перетнула кордон Королівства Норвегія без згоди відповідача.
3. Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не дотримався вимог законодавства України, оскільки визначившись, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, яке має визначатись з урахуванням суб`єктного складу правовідносин, дійшов помилкового висновку, що у відповідності до територіальної підсудності справу мають розглядати судові органи Королівства Норвегія.
4. У травні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зокрема, касаційна скарга мотивована тим, що мати неправомірно перемістила ОСОБА_4 в Україну. Батько цієї дитини має право опіки над нею та не погоджував таке переміщення. Крім того, позовна заява була подана до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області ще до спливу одного року з моменту, коли відповідач дізнався про місцеперебування його дитини. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, відповідно до якої справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
6. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судово