Постанова
іменем України
29 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 509/255/14-к
провадження № 51-269км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Матюшевої О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120131703800001636, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вирокомОвідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня
2015 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, будучи суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем, керуючись корисливим умислом, маючи у власності нерухоме майно: а саме Ѕ частини кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", загальною площею 275,1 м. кв., що розташоване на території АДРЕСА_2, вартість якого згідно з висновком про ринкову вартість майна від 20 серпня 2012 року складає 1 198 769 грн, та Ѕ частини земельної ділянки цільового призначення для експлуатації торгівельного павільйону площею 0,0740 га, та отримуючи в період з 1 вересня 2009 року по теперішній час щомісячний прибуток від передачі в оренду вказаної Ѕ частини кафе-бару "ІНФОРМАЦІЯ_2" фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7, право власності на яке він набув згідно рішення Приморського районного суду м. Одеси від 1 вересня 2009 року, а також автомобіль марки "Hyundai Tucson", д/н НОМЕР_1, достовірно знаючи про наявність рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2006 року, яке набрало законної сили 19 листопада 2006 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у сумі 69 116, 66 грн, на користь ОСОБА_4 боргу у сумі 138 233, 32 грн, на користь ОСОБА_5 боргу у сумі 50 624, 85 грн та судових витрат на користь: ОСОБА_6 у сумі 691,16 грн, ОСОБА_4 у сумі 25 грн, умисно не виконував указане рішення та не вживав жодних заходів, направлених на його виконання, а саме: повернення боргів та судових витрат на загальну суму 258 690, 99 грн.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1
ст. 382 КК як умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.
Під час судового розгляду суд першої інстанції виправдав ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що всупереч вимогам статей 94, 370, 374 КПК апеляційний суд належно не перевірив правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, не надав обґрунтованої оцінки дослідженим доказам, не навів мотиви, з яких відкинув докази обвинувачення, та не зазначив у рішенні достатніх підстав для його ухвалення. Крім того, зазначає, що апеляційний суд, як і суд першої інстанції, не спростував належним чином доводи сторони обвинувачення щодо наявності у ОСОБА_1 грошових коштів, які він отримував від ОСОБА_7 за передачу в оренду своєї частини бару, та якими розпорядився на власний розсуд. Також вказує, що апеляційний суд допустив вибірковість в оцінці досліджених доказів, надавши перевагу показанням ОСОБА_1 не давши належну правову оцінку всім доказам у сукупності, а докази сторони обвинувачення відхилив без належного спростування. Так, на думку прокурора, в ухвалі апеляційного суду міститься лише формальне посилання на дослідження показань свідків, однак не розкрито їх зміст і доказове значення. Окрім того стверджує, що апеляційний суд порушив вимоги ст. ст. 370, 419 КПК, оскільки належно не перевірив доводи, викладені у апеляційній скарзі прокурора, не провів ретельного аналізу й оцінки доказів і таким чином постановив незаконне та необґрунтоване судове рішення.
Захисник Гупало П.М. подав на касаційну скаргу прокурора заперечення та просить судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Матюшева О.В. частково підтримала касаційну скаргу прокурора, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Матюшевої О.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Згідно зі ст. 433КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції має керуватися статтею 412 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. ст. 370 і 419 КПК є обґрунтованими.
Так, згідно зі ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Крім того, зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК.
Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані у ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.
При розгляді даного кримінального провадження наведені вище вимоги закону залишились поза увагою апеляційного суду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Серед іншого прокурор вважав, що суд необґрунтовано виправдав ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 382 КК і наводив відповідні доводи на обґрунтування своїх вимог. При цьому стверджував, що наявність умислу в ОСОБА_1 на невиконання рішення суду підтверджується тим, що за його апеляційною скаргою, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 травня 2012 року, яким за ним визнано право власності на Ѕ частини кафе бару " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2012 року, а в задоволенні подання відділу державної виконавчої служби Овідіопольського РУЮ про визнання права власності на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_1 та реєстрацію за ним права власності на майно відмовлено. Також зазначав, що метою вказаних дій ОСОБА_1 є недопущення стягнення грошових коштів за рахунок майна для виконання рішення суду. Крім того, вказував про те, що у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2, автомобіль "Хюндай Туксон" ( НОМЕР_1 ), який він придбав у 2007 році, а також про отримання ним орендної плати за здачу в оренду Ѕ частину кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".