Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 282/563/16
провадження № 61-19228св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року у складі судді Вальчука В. В. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 12 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Широкової Л. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 13 жовтня 2009 року між банком та ним та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого станом на 10 квітня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 32 983,11 грн, з яких: тіло кредиту - 4 476,28 грн; відсотки за користування кредитом - 23 748,11 грн; 2 950,00 грн - пеня і комісія за порушення умов договору, а також штрафи: штраф (фіксована частина) - 250,00 грн; штраф (процентна складова) - 1 558,72 грн.
АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість по кредитному договору б/н від 13 жовтня 2009 року на загальну суму
32 983,11 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що банк на виконання умов кредитного договору від 13 жовтня 2009 року відкрив ОСОБА_1 картковий рахунок, вона скористалася кредитним лімітом, але станом на 10 квітня 2016 року не виконала належним чином свої зобов`язання за вказаним договором, внаслідок чого утворилась заявлена банком заборгованість, що підтверджується належними та допустимими доказами.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції правильно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються наданими доказами. Розмір кредитної заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.
При цьому апеляційний суд відхилив доводи заявника про відсутність договірних відносин з банком, відсутність зобов`язань по сплаті кредиту та відсотків, пояснення відповідача щодо неукладеності (нікчемності) кредитного договору, не зазначення типу процентної ставки, відсутності істотних умов договору, оскільки договір між сторонами був укладений у формі заяви, в якій позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана нею заява, разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, становить договір. ОСОБА_1 ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку у письмовому вигляді, погодилася з ними та підтвердила факт отримання нею відповідної інформації про умови кредитування.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
02 березня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Любарського районного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 12 жовтня 2016 року та направити справу на новий розгляд, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що у заяві від 13 жовтня 2009 року відсутні відомості про те, що саме ця заява і є кредитним договором.
Посилання банка на Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи, а також на сторінку в Інтернеті, які постійно змінюються є безпідставними.
Позивачем пропущено строк позовної давності.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Любарського районного суду Житомирської області.
У червні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 13 жовтня 2009 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
У заяві позичальника домовленості сторін щодо встановлення строку дії договору немає.
За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
За розрахунком Банку станом на 10 квітня 2016 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 32 983,11 грн, з яких: тіло кредиту - 4 476,28 грн; відсотки за користування кредитом - 23 748,11 грн;
2 950,00 грн - пеня і комісія за порушення умов договору, а також штрафи: штраф (фіксована частина) - 250,00 грн; штраф (процентна складова) - 1 558,72 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що банк на виконання умов кредитного договору від 13 жовтня 2009 року відкрив ОСОБА_1 картковий рахунок, вона скористалася кредитним лімітом, але станом на 10 квітня 2016 року не виконала належним чином свої зобов`язання за вказаним договором, внаслідок чого утворилась заявлена банком заборгованість, що підтверджується належними та допустимими доказами.
Проте повністю з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку
АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.