Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 2/1522/12319/11
провадження № 61-25529св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Дундар І. О.,
суддів:. Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2, Департамент комунальної власності Одеської міської ради (позивач за зустрічним позовом)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 липня 2016 року у складі судді Нікітіна С. Й., та рішення апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Плавич Н. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, вказавши, що належна йому квартира АДРЕСА_1 знаходиться на першому поверсі над підвальним приміщенням. Вважаючи себе як мешканця будинку співвласником підвального приміщення, посилаючись на незаконність набуття приміщення у власність відповідачів на підставі договорів купівлі-продажу, позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним правочин, вчинений представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради по відчуженню нежитлового підвального приміщення площею 62,3 кв.м, розташованого в будинку АДРЕСА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу посвідчений 10 листопада 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В. нежитлового підвального приміщення; визнати недійсним договір купівлі-продажу ОСОБА_2, посвідчений 29 листопада 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В. нежитлового підвального приміщення.
ОСОБА_1 26 червня 2006 року, 28 березня 2007 року, 16 лютого 2009 року, 01 грудня 2009 року доповнювались та уточнювались заявлені ним вимоги.
У лютому 2006 року представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (після зміни найменування Департамент комунальної власності Одеської міської ради), звернулося до суду з зустрічним позовом, в якому просили повернути нежитлове підвальне приміщення загальною площею 62,3 кв. м, розташоване в будинку АДРЕСА_2, до комунальної власності територіальної громади міста Одеси; визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане 11 квітня 2000 року ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення від 21 жовтня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення від 10 листопада 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір купівлі - продажу приміщення від 29 листопада 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; виселити ОСОБА_2 з приміщення (т.1 а.с.81-83).
Департамент комунальної власності Одеської міської ради 11 лютого 2009 року уточнили заявлені вимоги.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 07 жовтня 2010 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, позов Представництва по управління комунальною власністю Одеської міської ради задоволено, визнано недійсним свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення, видане ОСОБА_4, визнано недійсними договори купівлі-продажу приміщення, нотаріально посвідчені 21 жовтня 2005 року, 10 листопада 2005 року, 29 листопада 2005 року; зобов`язано ОСОБА_2 звільнити приміщення на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив з того, що допоміжне приміщення і нежиле приміщення є різними частинами багатоквартирного будинку, тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні; суди правильно встановили, що спірне жиле приміщення вибуло поза волею власника, але застосували закон - статті 215, 216, 228 ЦК України, який не підлягав застосуванню та не звернули уваги, що захист прав можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.
При новому розгляді справи сторони уточнили вимоги.
ОСОБА_1 , уточнивши 10 вересня 2013 року, 20 вересня 2013 року вимоги, звернувся до ОСОБА_2 та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, просив визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_4, видане 11 квітня 2000 року на нежитлове приміщення площею 62,3 кв.м, розташоване по АДРЕСА_2 ; визнати нежитлове підвальне приміщення площею 62,3 кв. м, розташоване по АДРЕСА_2, допоміжним нежитловим приміщенням багатоквартирного житлового будинку; зобов`язати ОСОБА_2 звільнити нежитлове підвальне приміщення площею 62,3 кв.м, розташоване по АДРЕСА_2 .
Департамент комунальної власності Одеської міської ради, уточнивши 27 травня 2013 року, 23 червня 2016 року вимоги та звернувши такі до ОСОБА_2, просив витребувати від неї на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради нежитлове підвальне приміщення загальною площею 62,3 кв.м, розташоване по АДРЕСА_2 ; усунути перешкоди в користуванні приміщенням шляхом виселення ОСОБА_2 та передачі приміщення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 7 липня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, відмовлено у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, вважаючи встановленим, що територіальна громада міста Одеси ніколи не була власником спірного нежитлового приміщення, відповідно, відсутній факт вибуття приміщення з володіння територіальної громади міста, дійшов висновку про відмову за недоведеністю в задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про витребування на підставі статті 388 ЦК України нежитлового приміщення від добросовісного набувача внаслідок вибуття майна з володіння власника поза його волі. Суд не застосував заявлені представником ОСОБА_2 наслідки спливу строку позовної давності, пославшись на необґрунтованість заяви про застосування строку позовної давності. Суд відмовив в задоволенні вимог ОСОБА_1 з підстав недоведеності його прав при тому, що спірне підвальне приміщення є нежитловим приміщенням, а не допоміжним. Суд не прийняв наявний в справі вирок, обґрунтувавши тим, що у даній справі вирок не є доказом, оскільки не постановлений відносно осіб, які є сторонами у цивільному спорі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 липня 2016 року в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення - скасовано.
Позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення - задоволено.
Витребувано з володіння ОСОБА_2 та повернуто у володіння територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради нежитлове підвальне приміщення площею 62,3 кв. м, у житловому будинку АДРЕСА_2 .
Усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 з нежитлового підвального приміщення площею 62,3 кв. м, у житловому будинку АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради судові витрати в загальній сумі 1 639,00 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірне нежитлове приміщення є комунальною власністю, свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_4 підроблено, тобто майно вибуло з володіння власника не з його волі, тому підлягає витребуванню від особи, яка придбала майно за відплатним договором особи, яка не мала права його відчужувати. Оскільки між власником майна та порушником не має договірних відносин та він перешкоджає у здійсненні права користування та розпорядження спірним приміщенням, в порядку захисту права власності від порушень ОСОБА_2 має звільнити приміщення, позовна давність до негаторного позову не застосовується, до віндикаційного позову становить три роки. Після перегляду судових рішень першої і апеляційної інстанцій в касаційному порядку Департаментом комунальної власності 27 травня 2013 року та 23 червня 2016 року було уточнено вимоги та заявлено остаточно вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння. Однак дану обставини, не слід буквально трактувати як пред`явлення нового позову після спливу трирічного строку позовної давності як то зазначає ОСОБА_2, оскільки вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння вперше заявлено 17 лютого 2006 року разом з іншими вимогами, більш того всі зміни (уточнення, доповнення тощо) позовних вимог як позивача ОСОБА_1 так і Департаменту комунальної власності Одеської міської ради мали місце в одній цивільній справі, яка в провадженні судів знаходиться з 09 грудня 2005 року, тобто більш як десять років.
Отже рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 в апеляційному порядку не переглядалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу, в якій просить рішення апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року та рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 липня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким застосувати наслідки спливу строків позовної давності та відмовити у позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами не застосовані положення частини четвертої статті 267 ЦК України відповідно до яких сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом невірно застосовані положення статті 264 ЦК України та не враховано, що строк трирічної позовної давності був порушений, навіть враховуючи переривання строків позовної давності.
Отже судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржуються, тому в касаційному порядку не перевіряються.
Позиція інших учасників справи
У квітні 2017 року заступник директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - ОСОБА_9 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а рішення апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.
У березні 2017 року матеріали цивільної справи № 2/1522/12319/11 надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року до закінчення касаційного провадження.
У травні 2018 року матеріали цивільної справи № 2/1522/12319/11 надійшли до Верховного Суду.
13 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року справу № 2/1522/12319/11 призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Судами встановлено, що нежитлове підвальне приміщення загальною площею 62,3 кв.м, розташоване в будинку АДРЕСА_2, є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Управління комунальною власністю здійснює Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
На підставі свідоцтва про право власності від 11 квітня 2000 року № 029782 ОСОБА_4 є власником спірного підвального приміщення.
21 жовтня 2005 року між ОСОБА_7, діючим від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В. за реєстровим № 70, та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення загальною площею 62,3 кв. м у будинку АДРЕСА_2 .
10 листопада 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення загальною площею 62,3 кв.м у будинку АДРЕСА_2 .
29 листопада 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення загальною площею 62,3 кв. м у будинку АДРЕСА_2 .
10 листопада 2008 року вироком Приморського районного суду м. Одеси в кримінальній справі №1-525/08 у відношенні ОСОБА_8 та інших встановлено, що ОСОБА_8 організував злочинну групу з метою набуття права, в тому числі й на нежитлове приміщення площею 62,3 кв. м по АДРЕСА_2, знайшов знайомих йому ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, на яких почергово було оформлено нежитлове приміщення. Вироком суду, зокрема, встановлено, що свідоцтво про право власності від 11 квітня 2000 року №029782 на ім`я ОСОБА_4, як таке, що видано виконавчим комітетом Одеської міської ради, є підробленим невстановленою слідством особою.