Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 240/196/17
провадження № 61-33404св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Журавель В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Курило В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
30 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила розірвати договір оренди земельної ділянки від 03 березня 2009 року № 254, укладений між нею та ОСОБА_2, стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за 2014 - 2016 роки у розмірі 8 604,10 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,35 га, розташованої на території Мирнодолинської сільської ради Олександрівського району Донецької області, яку передала в оренду відповідачу строком на 15 років на підставі договору оренди від 03 березня 2009 року.
Відповідно до умов договору оренди орендна плата становить 3 % від грошової оцінки земельної ділянки та виплачується з урахуванням індексу інфляції до 15 грудня поточного року. Орендар зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату.
Проте відповідач на порушення умов договору у 2014-2016 роках не сплачувала орендну плату, крім того, у ці роки взагалі не обробляла земельну ділянку, тобто не використовує орендовану земельну ділянку за її цільовим призначенням.
З урахуванням наведеного, просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 12 червня 2017 року у складі судді Щербак Ю. В. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Розірвано договір оренди землі від 03 березня 2009 року № 254, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість з орендної плати за 2014 рік - 2 026,11 грн та судові витрати - 150,72 грн, усього 2 176,83 грн.
В іншій частині вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2, будучи орендарем земельної ділянки за договором, повністю усунулась від безпосереднього використання її за призначенням, її обробітку та виплати орендної плати.
Оскільки умовами договору передбачена сплата орендарем плати саме за користування земельною ділянкою, а у 2015-2016 роках позивач самостійно обробляла земельну ділянку, а не орендар, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню орендна плата за 2014 рік у розмірі 2 026,72 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки).
При цьому, суд вважав необґрунтованими вимоги ОСОБА_3 про розірвання договору оренди землі з підстав систематичної несплати відповідачем орендної плати.
Короткий зміст рішення апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Донецької області від22 серпня 2017 року рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 12 червня 2017 року в частині розірвання договору оренди земельної ділянки від 03 березня 2009 року № 254 скасовано.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що саме по собі нецільове використання, як і взагалі невикористання за призначеннями земельної ділянки, не може бути підставою для розірвання договору оренди. Позивач не довела суду, що тривалим невикористанням земельної ділянки відповідачем, як орендарем, порушені істотні умови договору, що призвело до порушення режиму використання земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга свідчить про те, що рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, в іншій частині рішення не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Суд не врахував, що відповідач з 2014 року взагалі не сплачувала орендну плату, що є підставою для розірвання договору оренди землі.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення суми заборгованості з орендної плати. Витребувано зазначену справу з Олександрівського районного суду Донецької області.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України справу № 240/196/17 передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до державного акту від 28 травня 2008 року серії ЯЕ № 720229 про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 5,35 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Мирнодолинської сільської ради Олександрівського району Донецької області.
03 березня 2009 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі № 254, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, площею 5,35 га, кадастровий номер 1420384400010000313 для сільськогосподарського товарного виробництва, яка знаходиться на території Мирнодолинської сільської ради Олександрівського району Донецької області.
Договір оренди зареєстрований у Олександрівському районному відділі Донецької регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 березня 2009 року за № 04091650195
За змістом пунктів 8, 9, 10, 11 договір оренди укладено на 15 років, орендна плата вноситься орендарем до 15 грудня поточного року у розмірі трьох процентів від грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Згідно з пунктом 33 договору оренди земельної ділянки договір припиняється шляхом його розірвання, зокрема, на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, неможливості використання земельної ділянки внаслідок причин, незалежних від сторін, внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.