У Х В А Л А
23 жовтня 2019 року
м. Київ
Провадження № 13-76зво19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Яновської О. Г.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т.О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О .Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо ОСОБА_2 з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом,
в с т а н о в и л а:
Вироком Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтею 257, частиною 2 статті 17 і пунктами "а", "з", "и", "і" статті 93 Кримінального кодексу України (1960 року), (далі - КК України 1960 року), пунктами "а", "г", "е", "з", "ж", "и", "і" статті 93 КК України 1960 року.
На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим засудженому визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його власністю.
Відповідно до статті 71 КК України частково приєднано 1 рік позбавлення волі невідбутого покарання за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року та призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2011 року вирок суду щодо ОСОБА_2 змінено. Виключено з кваліфікації дій за статтею 93 КК України 1960 року кваліфікуючу ознаку, передбачену пунктом "е", а саме - вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб.
Ухвалено вважати його засудженим за статтею 93 пунктами "а", "г", "з", "ж", "и", "і" КК України 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених статтею 257 КК України, частиною 2 статті 17 і статті 93 пунктами "а", "з", "и", "і" КК України 1960 року, статтею 93 пунктами "а", "г", "з", "ж", "и", "і" КК України 1960 року, - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Замість статті 71 КК України застосовано частину 3 статті 42 КК України 1960 року і за сукупністю злочинів, за які ОСОБА_2 засуджено цим вироком та вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року, визначено йому остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна, зарахувавши в цей строк покарання, відбуте ОСОБА_2 за вироком від 25 жовтня 2002 року, з 29.03.2002 року по 11.04.2003 року.
26 вересня 2019 року рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Скоморохов проти України" встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні кримінальної справи судом.
Цим рішенням ЄСПЛконстатовано порушення Україною статті 3 та параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо ОСОБА_2 .
У зв`язку із встановленими ЄСПЛ порушеннями прав заявника, Судом було постановлено стягнути на його користь з держави 16 000 євро та 5 000 євро на користь представника заявника.
22 жовтня 2019 року ОСОБА_1, не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_2 судовими рішеннями, звернулася до Верховного Суду із заявою про їх перегляд за виключними обставинами.
У заяві посилається на те, що встановлені порушення статті 3 та параграфу 1 статті 6 Конвенції, зокрема, використання доказів, отриманих від заявника під катуванням для забезпечення його засудження, зробило кримінальне провадження проти заявника в цілому несправедливим.
Відповідно до вимог статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV), ОСОБА_1 просить відновити попередній юридичний стан засудженого, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
Встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом визнається виключною обставиною згідно з пунктом 2 статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року (далі - КПК 1960 року). Аналогічна норма міститься й у пункті 2 частини 3 статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Відповідно до частини 2 статті 400-13 КПК 1960 року заяву про перегляд судового рішення на підставі, передбаченій з пунктом 2 статті 400-12 цього кодексу, вправі подати особа, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.
Як убачається з поданої заяви ОСОБА_1, рішення ЄСПЛ ухвалено на користь ОСОБА_2, який особисто із заявою до суду про перегляд рішень щодо нього за виключними обставинами не звертається.
У пункті 15 розділу XІ "Перехідні положення" чинного КПК України зазначено, зокрема, що заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".